Ткачук Павло Петрович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Ткачук.

Павло́ Петро́вич Ткачу́к (нар. 13 липня 1955, с. Пузирки) — генерал-лейтенант (2010), доктор історичних наук (2009), професор (2009), колишній начальник Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного (2003-2024), Заслужений працівник освіти України (2015), депутат Львівської міської ради (2010-2015) VI скликання у складі фракції Партії регіонів^[1], після 2013^[2] — позафракційний^[3].

Павло Ткачук Ткачук Павло Петрович
Генерал-лейтенант
Загальна інформація
Народження	13 липня 1955(1955-07-13) (70 років) с. Пузирки, Козятинський район, Вінницька область, УРСР
Alma Mater	Національна академія оборони України
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили України
Командування
2003 — 2024 Начальник НАСВ ім. гетьмана Петра Сагайдачного
Нагороди та відзнаки
Орден «За заслуги» І ступеня Орден «За заслуги» ІІ ступеня Орден «За заслуги» ІІІ ступеня Орден Данила Галицького Відзнака «Доблесть і честь» (Міністерство оборони України) Заслужений працівник освіти України Почесна грамота Кабінету Міністрів України

Життєпис

Народився 13 липня 1955 р. в с. Пузирки Козятинського району Вінницької області. 1970 року закінчив 8 класів початкової школи.

З серпня 1970 року по липень 1973 року навчався в Одеському морехідному училищі, яке закінчив за спеціальністю «Механік-моторист ІІІ класу».

Закінчив Одеське вище артилерійське командне училище (тактичний рівень підготовки, 1977), Військову артилерійську академію (оперативно-тактичний рівень підготовки, 1992); в 2005 році закінчив Національну академію оборони України за спеціальністю «Управління діями з'єднань та об'єднань Збройних Сил» (оперативно-стратегічний рівень підготовки), а в 2009 — Львівський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України за спеціальністю «Державне управління».

Одружений, має доньку і сина, двох внучок та онука.

Проходження військової служби

З серпня 1973 року по липень 1977 року навчався в Одеському вищому артилерійському командному училищі.

Після закінчення училища був направлений для подальшого проходження військової служби до Забайкальського військового округу (Монгольська Народна Республіка), де з 1977 року по 1982 рік проходив службу на посадах командира взводу та батареї (МНР).

З 1982 р. по 1986 р. проходив службу на посадах командира артилерійської батареї та начальника штабу артилерійського дивізіону.

З 1986 р. по 1991 р. — командир окремого артилерійського дивізіону.

З 1988 р. по 1992 навчався у Військово-артилерійській академії в м. Санкт-Петербург (заочно).

З 1991 р. по 1997 р. — командир окремого артилерійського полку.

З 1997 р. по 1998 р. — командир окремої механізованої бригади.

З 1998 року по 2002 р. — командир артилерійської дивізії, яка у 2002 р. визнана найкращою серед усіх військових з'єднань Збройних Сил України^[4].

З січня 2003 по вересень 2006 р. — начальник Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка».

З вересня 2006 р. по вересень 2009 р. — начальник Львівського ордена Червоної Зірки інституту Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка».

З вересня 2009 р. — по 18 грудня 2024 р. — начальник Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного^[5][6].

Наукова діяльність

• В 2004 році Ткачук захистив кандидатську дисертацію за спеціальністю «військова історія» на тему: «Організація артилерійських частин та їх бойова діяльність по захисту Української держави. 1917–1920 роки».
• В 2005 році генералу Ткачуку присвоєно вчене звання доцента, а в 2008 році — професора.
• В 2009 році Ткачуку П. П. присуджено науковий ступінь доктора історичних наук за спеціальністю «військова історія»; дисертація «Сухопутні війська Збройних Сил України доби революції 1917—1921 рр.»

Відзнаки і нагороди

• Орден «За заслуги» I ст. (6 грудня 2012) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди Дня Збройних Сил України^[7]
• Орден «За заслуги» II ст. (1 грудня 2009) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності та безпеки Української держави, зразкове виконання військового обов'язку, високий професіоналізм та з нагоди 18-ї річниці Збройних Сил України^[8]
• Орден «За заслуги» III ст. (4 грудня 2006) — за вагомий особистий внесок у зміцнення обороноздатності і безпеки України, зразкове виконання військового обов'язку та з нагоди 15-ї річниці Збройних Сил України^[9]
• Орден Данила Галицького (17 травня 2019) — за значні особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, громадянську мужність, самовідданість у відстоюванні конституційних засад демократії, прав і свобод людини, вагомий внесок у культурно-освітній розвиток держави, активну волонтерську діяльність^[10]
• Медаль «За бездоганну службу» III ст. (4 грудня 1996) — за бездоганну службу, досягнення високих показників у бойовій підготовці та професійній майстерності^[11]
• Медаль «Захиснику Вітчизни» (1999)
• Заслужений працівник освіти України (4 грудня 2015) — за значний особистий внесок у зміцнення обороноздатності Української держави, мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у виконанні військового обов'язку, та з нагоди Дня Збройних Сил України^[12]
• Відзнака Міністерства оборони України «Доблесть і честь» (2001 р.),
• знак «Відмінник освіти України» (2004 р.),
• грамота Кабінету Міністрів України (2007 р.)
• Відзнака Міністерства оборони України «Знак пошани» (2006 р.)
• Відзнака Міністерства оборони України Медаль «10 років ЗС України» (2001 р.)
• Відзнака Міністерства оборони України Медаль «15 років ЗС України» (2006 р.)
• Почесний нагрудний знак Начальника Генерального штабу ЗСУ — Головнокомандувача ЗСУ «За доблесну військову службу Батьківщині» (2008 р.)
• Відзнака Національної академії наук України «За сприяння розвитку науки» (2011 р.)
• Відзнака Державного комітету телебачення і радіомовлення України Пам'ятний нагрудний знак «За заслуги в розвитку інформаційної сфери» (2012)
• Орден «Полярна зірка» (Монголія, 2011)^[13]
• Золота Медаль Війська Польського (Польща, 2013 р.)^[14]
• Орден Відродження Польщі (лицарський хрест) (Польща, 2015 р.)^[15]
• Відзнака Львівського міського голови «Почесний знак Святого Юрія» (2011 р.)^[16]
• Відзнака Української православної церкви Київського патріархату Орден Святого Архистратига Михаїла (2006 р.)
• Відзнака Української православної церкви Київського патріархату Орден Святого Юрія Переможця (2016 р.)^[17]
• Відзнака Центру Військового Капеланства «Золотий Хрест»^[18]
• Орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР», 3-го ступеня^[19]
• Переможець акції «Галицький лицар» у номінації «Науковець, освітянин» (2006)

Власність

За даними журналістів програми Слідство.Інфо, родина Ткачука має у власності 4 квартири, 3 будинки та 3 джипи, хоча в декларації генерала в розділі «нерухоме майно» нічого не вказано^[20].

Оцінки діяльності

Святійший Патріарх Філарет  відзначив у вересні 2016 року, що генерал-лейтенант Павло Ткачук зробив багато для підвищення кваліфікації кадрів^[21].

Герой України, генерал-майор Ігор Гордійчук у своєму інтерв'ю газеті «Високий Замок» відзначив: «Мені від начальника Академії сухопутних військ, генерала Павла Ткачука, з яким працював у Львові, треба навчитися головного — змінити ставлення підлеглих до справи. Там усі вболівають за доручену ділянку роботи…»^[22].