Уваров Сергій Семенович

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Уваров.

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким ім'ям: Уваров Сергій.

Уваров Сергій Семенович (рос. Уваров Сергей Семёнович; 25 серпня (5 вересня) 1786(17860905), Москва — 4 (16) вересня 1855, Москва) — російський державний діяч, міністр народної просвіти, почесний член (1811) та президент (1818–1855) Російської академії наук, граф (1846).

Уваров Сергій Семенович
рос. Сергей Уваров
Портрет Сергія Уварова. Автор: В. А. Голике (1833)
Народився	25 серпня (5 вересня) 1786(1786-09-05) Москва
Помер	16 вересня 1855(1855-09-16) (69 років) Москва
Громадянство	Російська імперія
Діяльність	мовознавець, класицист, політик, археолог, слов'янофіл, діяч освіти
Знання мов	російська[1]
Членство	Німецький археологічний інститут, Російська академія наук, Петербурзька академія наук, Баварська академія наук і Академія надписів та красного письменства (1855)[2]
Титул	граф
Посада	міністр освітиd і член Державної ради Російської імперії[d]
Рід	Уваровиd
Батько	Semyon Uvarovd
Мати	Darya Golovinad
У шлюбі з	Катерина Кирилівна Розумовська (1783–1848)
Діти	Олексій Сергійович (1828–1884)
Автограф
Нагороди
Медіафайли у Вікісховищі

Представник та ідеолог так званого російського «консервативно-аристократичного відродження», що стало реакцією на Велику французьку революцію.

Біографія

Навчався в Ґеттінґенському університеті, де слухав лекції Авґуста Людвиґа Шлецера, Ґ. Ф. Міллер, автор «Сибірської історії», належав до плеяди німецьких інтелектуалів-гуманітаріїв, близько знайомих із російською історією. Вони розвивали власні концепції минулого Росії, відмінні від «сарматизму», «скіфства» і взагалі «варварства» Русі, що панували тоді й були закріплені в польських хроніках. Пізніше Уваров підпав під вплив ідей Ґете та Шлеґеля.

Опублікував ряд праць із давньогрецької літератури та археології. Входив до літературного товариства «Арзамас» (із прізвиськом рос. Старушка). З 1832 — заступник міністра, у 1833-1849 — міністр народної просвіти.

У 1857 син Уварова Олексій Сергійович запровадив на честь батька Уваровські премії при Академії наук.

Теорія офіційної народності

Докладніше: Теорія офіційної народності

Сергій Уваров увійшов до російської історіографії як автор написаної ним 1834 р. на замовлення царя Миколи І великодержавницької доктрини^[3], що сорока роками пізніше здобула назву «теорії офіційної народності». Популярна в подальшому формула з неї — «православ'я, самодержавство, народність» — є перекладом-калькою із німецької. Сергій Уваров запозичив у німецького історика Гайнріха Людена^[de] (1778—1847) його тріаду: «Батьківщина, народ, держава».^[4]

Критика

На думку російського історика Семена Окуня, Уваров був «мракобіс за переконаннями та святенник за натурою»^[5].

Особисте життя

З 1811 був одружений з фрейліною графинею Катериною Олексіївною Розумовською (1783—1849), дочкою графа Олексія Розумовського, попереднього міністра народної просвіти. Від шлюбу з нею мав сина і трьох доньок:

• Єлизавета Сергіївна (1812-?), Померла неодруженою.
• Олександра Сергіївна (1814—1865), була одружена з князем Павлом Олександровичем Урусовим (1807—1886).
• Наталія Сергіївна (1821—1843), була одружена з Іваном Петровичем Балабіним.
• Олексій Сергійович (1825—1884), любитель старовини, російський археолог і вчений, був одружений з Парасковією Щербатовою.

У петербурзькому товаристві жваво обговорювали гомосексуальність Уварова. Призначення ним на посаду віцепрезидента академії свого коханця Михайла Дондукова-Корсакова висміяв у відомій епіграмі Олександр Пушкін ("В Академії наук Засідає князь Дундук … ") ^[6].