Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Українсько-киргизькі відносини
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Українсько-киргизькі відносини — відносини між Україною та Киргизькою Республікою.
![]() | В іншому мовному розділі є повніша стаття Киргизско-украинские отношения(рос.). Ви можете допомогти, розширивши поточну статтю за допомогою перекладу з російської.
|
Країни встановили дипломатичні відносини 19 вересня 1992 року. В Києві діє Посольство Киргизької Республіки в Україні (з 1993 р.), а в Бішкеку — Посольство України в Киргизькій Республіці (з 2000 р.).[1][2]
Між країнами діє безвізовий режим.
Remove ads
Українська діаспора
Узагальнити
Перспектива
Українська діаспора в Киргизстані — третя за чисельністю серед країн Середньої Азії колишніх республік СРСР. У 1989 році тут проживало 108,3 тис. українців, а у 2009 році вже 21,924 тис., з яких переважна більшість мешкає в Бішкеку, Ошській та Іссик-Кульській областях. За даними Національного комітету статистики Киргизької Республіки кількість українців у країні станом на 2019 рік становила 10 600 осіб (0,2 % від усього населення Киргизстану).
Загалом українці почали селитися на території Киргизстану у другій половині XIX століття після власновлення в Киргизстані влади Російської імперії наприкінці 1860-х років. Масове переселення українських селян до Киргизстану почалося у другій половині 1890-х років. Деякий час до цього регіону прямував основний потік аграрних переселенців з України. У 1897 році на території Киргизстану вже налічувалося 18,6 тис. українців. Перепис 1926 року зафіксував у Киргизстані 64,1 тис. українців, що становили 6,5 % усього населення тодішньої Киргизької АРСР, а в районах їх компактного проживання — 29 % населення. Українці зосереджувалися переважно в Бішкеку, Токмаку, Караколі, а також у долині річки Чу та Іссик-Кульській улоговині.
Фактор індустріалізації збільшив частку українців у 1939 році до 137,3 тис. (9,4 % населення). За відсутності будь-яких умов для національно-культурного розвитку етнічна ідентичність українців поступово втрачалася. Внаслідок цього частка осіб, які вважали українську мову рідною, невпинно скорочувалася: якщо у 1926 році вона становила 97,1 %, то у 1959 році — вже 49,2 %, а у 1989 році — 34,1 %.
Remove ads
Див. також
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads