Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Ула (річка)

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Ула (річка)
Remove ads

Ула[1], у верхній течії має назву Пеляса (біл. Пеляса, Ула, лит. Ūla) — річка на північному заході Білорусі та півдні Литви. Ліва притока Мяркіса, належить до басейну Балтійського моря.

Коротка інформація Ула, 54°09′50″ пн. ш. 24°20′11″ сх. д. ...

Етимологія її основної назви має кілька тлумачень. Згідно першого, в її основі лежить праіндоєвропейський корінь *aul-, що означає «довгаста порожнина», «трубка». Згідно з цією версією також можливе пізніше походження від грец. αύλών — «порожнина», «долина». За другим припущенням, назва річки походить від іншого праіндоєвропейського кореня *av-, що перекладається як «джерело», «потік». За третьою версією, назва Ули походить від імені людини.

Remove ads

Опис

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Дюни на березі Ули.

Загальна довжина Ули складає 84 км. Площа басейну становить 753 км², причому уся водозбірна територія лежить в межах Білорусі й Литви. Похил у межах Литви коливається від 45 до 104 см/км, а в середньому становить 52 см/км. Заміри у селі Зярвінос показали, що середня витрата води в річці складає 5,58 м³/с, найменша зафіксована становила 0,13 м³/с, а найбільша — 106 м³/с. Живлення цієї річки змішане: ґрунтове, дощове і снігове, однак основна частина водозбору формується саме підземними водами. Переважно ґрунтовим живленням пояснюються незначні перепади стоку за порами року: на весну припадає 39 % річного стоку, на літо й осінь по 20 %, на зиму 21 %[2]. Крім того, здебільшого ґрунтове живлення обумовлює нетипову для рівнинних річок особливість Ули: її води доволі холодні навіть влітку. В минулому це створювало сприятливі умови для розвитку молоді лосося й струмкового пструга, які заходили до Ули на нерест. Однак побудова в XX столітті гідроелектростанції поблизу Каунаса створила перепону на нерестовому шляху риби, тому наразі лососеві в ній представлений лише однією осілою формою — пстругом[3].

Thumb
Повалені дерева грають роль природних міні-гребель.

Ула починається на теренах Білорусі поблизу села Пеляса злиттям двох річок Провожі й Лучки. Вона тече на північний захід протягом 20 км по території Білорусі, ще близько 4 км її річище йде уздовж білорусько-литовського кордону, далі 61 км її довжини пролягає по теренам Литви. Від витоку і до села Дубічяй ця річка називається Пеляса[2]. На півдні Литви впадає до Мяркіса трохи нижче села Пауляй (ліва притока). Ула належить до річок рівнинного типу. Вона має звивисте річище у середній і нижній течії завширшки 10—15 м[2]. Річище Ули утворює багато меандрів. Попри це, його вигини не надто сповільнюють течію річки — на Улі подекуди можна спостерігати вири. На всьому протязі річка тече переважно лісистою місцевістю, тому її береги вкриті здебільшого різними породами дерев: звичайною сосною, європейською ялиною, чорною вільхою, повислою березою тощо. Часто її річище перетинають повалені стовбури. Долина Ули неширока, у верхній течії зайнята невеликими за площею торфовими луками. Нижче села Зярвінос річка перетинає ділянку із континентальними піщаними дюнами, тому тут її долина різко звужується, береги стають крутими, а урвища сягають висоти 5—8 м[2]. У низов'ях Ула протікає над мореною, через що в цій місцевості на її дні багато каміння.

Remove ads

Притоки

Ула вбирає в себе води дев'ятьох малих річок, більшість з яких схожі на широкі лісові струмки. Серед її приток такі:

  • праві — Нача, Канявеле, Мажупіс, Уосупіс, Сеничя, Ішрюгініс;
  • ліві Котра, Линюпіс, Паулініс.

Господарське використання

Узагальнити
Перспектива

У 1553 році на Улі збудували греблю задля потреб місцевого ливарного цеху і монетного двору. Гребля була зруйнована весняним паводком у 1841 році, а відновлена лише в 1976. Руйнація греблі призвела до частково осушення болота Чяпкяляй, розташованого у басейні Ули вище за течією. Луки у долині річки використовують як сіножаті і пасовища. В XXI столітті через низьку щільність населення води річки інтенсивно не експлуатуються: з гідротехнічних споруд на ній зведено понад десяток невеликих мостів. Ведеться аматорський лов пструга.

Туристичні об'єкти

Thumb
Джерело Око Ули.

У Варенському районі Литви в долині Ули розташовані дві супутні водойми: невелике однойменне озеро та джерело Око Ули. Стосовно озера гідрологи не дійшли спільної думки. Одні припускають, що Ула протікає через нього, тому озеро фактично є розширенням її річища, інші вважають, що Ула огинає озеро, тому воно є окремою водоймою. Джерело Око Ули вирізняється дуже прозорою, м'якою водою магніє-кальцієво-бікарбонатного типу. Піднімаючись з глибших водоносних горизонтів, струмінь «вивергає» цівки піску. Як цікавий гідрологічний об'єкт із слабомінералізованою цілющою водою Око Ули оголошено пам'яткою природи.

Близько 25 км річища Ули протікає через Дзукійський національний парк, в якому можна натрапити на рідкісні види рослин, включно із занесеними до Червоної книги Литви справжніми зозулиними черевичками. Окремою пам'яткою природи в межах парку оголошено Зярвіноський дуб. Цей велетень разом із ще 24-ма старими охоронюваними соснами несе на своєму стовбурі сліди давнього промислу бортництва. Ця галузь бджолярства, в якій замість вуликів для розведення бджіл використовували дупла дерев, сьогодні майже щезла. На південному сході від Зярвіноса на високому лівому березі Ули розташований Павільніський регіональний парк, в якому охороняються унікальні ландшафти: річка Павільніс із суфозійною долиною. Крім того, навколо Ули знайдені сліди поселень кам'яної доби.

Сама річка з мальовничими береговими пейзажами, крутими поворотами, швидкою течією, вирами та поваленими деревами також приваблива для туристів. Сплав по ній можливий цілорічно на байдарках і каяках. Клас складності річки оцінюють як ZW (WW 1+)[2], що дозволяє сплавлятись по ній навіть початківцям.

Remove ads

Джерела

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads