Урго Кекконен

У́рго Ка́лева Ке́кконен (фін. Urho Kaleva Kekkonen, 3 вересня 1900, Піелавесі — 31 серпня 1986 Гельсінки) — фінський державний діяч, восьмий президент Фінляндії (1956—1982).

Урго Калева Кекконен Urho Kaleva Kekkonen
Урго Калева Кекконен
Прапор 8-й Президент Фінляндії
Попередник:	Юго Паасиківі
Наступник:	Мауно Койвісто
Прапор Прем'єр-міністр Фінляндії
17 березня 1950 року — 17 січня 1951 року
Попередник:	Карл-Август Фагерхольм
17 січня 1951 — 20 вересня 1951
Наступник:	Сакарі Туоміоя
20 вересня 1951 — 9 липня 1953
9 липня 1953 — 17 листопада 1953
20 жовтня 1954 — 15 лютого 1956
Попередник:	Ральф Торнгрен
Наступник:	Карл-Август Фагерхольм
Ім'я при народженні:	фін. Urho Kaleva Kekkonen
Народження:	3 вересня 1900(1900-09-03) Піелавесі, Велике князівство Фінляндське, Російська імперія
Смерть:	31 серпня 1986(1986-08-31) (85 років) Гельсінки, Фінляндія
Поховання:	Гієтаніємі[1]
Національність:	фін
Країна:	Російська імперія→ Фінляндія
Релігія:	лютеранство
Освіта:	Гельсінський університет
Партія:	Фінляндський центр
Батько:	Юго Кекконен
Мати:	Еміліа Пюльвяняйнен
Шлюб:	Sylvi Kekkonend
Діти:	Сини Матті та Танелі
Автограф:
Нагороди:	орден Хреста Свободи Cross of merit with clasp of Reservists' associationd (1977) Medal of Merit of the Association of Voluntary Defence Guildsd (1 грудня 1981) doctor honoris causa from the University of Aix-Marseilled (1962) почесний доктор Уппсальського університетуd Sibelius Medald Order of Merit of the Polish People's Republicd Німецький Олімпійський знак 1-го класуd (23 лютого 1937)
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Біографія

Народився 3 вересня 1900 року в селищі Піелавесі провінції Саво, Великого князівства Фінляндського.

З 1918 — з початком громадянської війни у Фінляндії, 17-річний Урго брав участь у війні на боці Білої гвардії в лавах загонів самооборони. Після цього він був призваний на строкову службу в армію, служив сержантом в автомобільному батальйоні в Гельсінкі.

Освіта

У 1919 році Кекконен закінчив ліцей Каяані. У 1926 закінчив Гельсінський університет, юридичний факультет. Доктор юридичних наук (1936).

Урядова робота

Президент Кекконен в 80 років, марка Фінляндії, 1980

З 1926 по 1956 — член, один з очільників партії Селянська спілка.

З 1934 по 1956 — депутат парламенту від партії Селянська спілка.

З 1936 по 1937 — міністр юстиції Фінляндії.

З 1937 по 1939 — міністр внутрішніх справ Фінляндії.

З 1940 по 1943 — голова Комітету у справах переселенців.

З 1944 по 1946 — міністр юстиції Фінляндії.

З 1946 по 1947 — віце-спікер парламенту Фінляндії.

З 1948 по 1950 — спікер фінського парламенту.

З 1950 по 1956 — Прем'єр-міністр Фінляндії.

З 1950 по 1951 — міністр внутрішніх справ Фінляндії

З 1952 по 1953 — міністр внутрішніх справ Фінляндії

З 1954 — міністр закордонних справ Фінляндії.

Президент Фінляндії

З 1956 по 1962 — обраний президентом Фінляндії.

З 1962 по 1968 — вдруге обраний президентом Фінляндії.

З 1968 по 1978 — обраний президентом Фінляндії на третій термін.

З 1978 по 1982 — обраний президентом Фінляндії на четвертий термін.

У травні 1963 виступив з ініціативою перетворення Північної Європи на без'ядерну зону. У 1960-ті виступав за прикордонний договір із Норвегією і про Нараду з безпеки і співробітництво в Європі (НБСЄ).

Ратифікував другий Протокол (1970) про продовження дії терміну Договору про дружбу, співробітництво і взаємодопомогу між СРСР і Фінляндією. Тричі розпускав парламент за час свого безперервного 26-річного правління.

Після відставки з посади президента за станом здоров'я 1981, йому надано право залишатися жити в резиденції Таммініемі, де він і лікувався. Помер 31 серпня 1986 року.

Місце поховання Кекконена в Гельсінкі

Похований 7 вересня 1986 на кладовищі Гієтаніємі.

Співпраця з КДБ

Деякі дослідники звинувачують Кекконена у співпраці з КДБ. Так, за словами Анатолія Голіцина, Кекконен був завербований 1948 та отримав кодове ім'я «Кіма» (англ. timo)^[2]. Вербуванню сприяла коханка Кекконена, Анна-Марія Снельман (англ. Anne-Marie Snellman), кореспондентка Ассошіейтед прес в Гельсінкі. Був завербований членом місцевої резидентури Іваном Пакканеном, а потім працював з Юрієм Вороніним та місцевим резидентом Михайлом Котовим^[3].

У часи його президентства та з його ініціативи майже всіх перебіжчиків із СРСР арештовували та відсилали назад до Радянського Союзу^[4].