Утоптала стежечку

«Утопта́ла сте́жечку» — вірш Тараса Шевченка, написаний 1848 року на острові Косарал.

Утоптала стежечку
Факсиміле рукопису з віршем «Утоптала стежечку»
Жанр	вірш
Форма	вірш[d]
Автор	Тарас Шевченко
Мова	українська
Написано	1848
Опубліковано	1867

Автографи

Відомо декілька автографів твору:

• чистовий автограф у «Малій книжці»^[1];
• список рукою П. О. Куліша з автографа, надісланого Шевченком для А. М. Маркевича^[2];
• список рукою М. К. Шмідгофа з автографа в альбомі К. Б. Піунової^[3];
• чистовий автограф у «Більшій книжці»^[4];
• чистовий автограф, подарований Шевченком І. Л. Грінберг^[5][6].

Автограф у «Малій книжці» датується серед творів 1848 року та часом зимівлі Аральської описової експедиції у 1848—1849 роках на Косаралі, орієнтовно: кінець вересня — грудень 1848 року, Косарал^[6]. Автограф, з якого вірш переписано до «Малої книжки», не відомий^[6].

До «Малої книжки» Шевченко переніс твір під № 49 у восьмому зшитку за 1848 рік орієнтовно наприкінці 1849-го — на початку 1850 року (очевидно, до арешту поета 23 квітня)^[6]. На початку січня 1858 року, очевидно 4 січня, в Нижньому Новгороді, повертаючись із заслання, Шевченко переписав, найімовірніше з «Малої книжки», вірші «Утоптала стежечку…» та «Навгороді коло броду…» і надіслав з листом П. О. Кулішеві з проханням передати їх А. М. Маркевичу: «Передай оці дві пісні Маркевичу, чи не вчистив би він на їх ноту^[6]». Лист Шевченка не зберігся. Уривок з нього та тексти Шевченкових поезій П. О. Куліш навів у листі до А. М. Маркевича^[2][6].

26 січня 1858 року, в Нижньому Новгороді, Шевченко переписав вірш, очевидно, так само з «Малої книжки» зі змінами в рядках 9, 15 до альбому К. Б. Піунової^[6].

Текст відомий з копії М. К. Шмідгофа, знятої з автографа на склі. Під текстом вірша — підпис: «Т. Шевченко» і дата запису в альбомі: «1858, 26 генваря». На наступному аркуші написано: «Оригинал находится у Екатерины Борисовны фон Шмидгоф (урожденной Пиуновой), в альбоме написаними собственноручно Т. Г. Шевченко. Копию писал М. К. Шмидгоф. Харьков, апреля 18-е дня 1862 года»^[6].

У 1858 році, не раніше 18 березня і не пізніше 22 листопада, Шевченко переніс вірш з «Малої книжки» до «Більшої книжки», зробивши те саме виправлення в рядку 15, що і при переписуванні до альбому К. Б. Піунової, а також виправивши рядок 18. В рядку 3 він закреслив описку^[6].

Найімовірніше 1858 року, в Петербурзі, Шевченко скопіював з «Більшої книжки» вірш для співачки І. Л. Грінберг. Автограф на окремому аркуші. Вгорі над текстом — дарчий напис «Изе Гринберг». Розходжень з текстом «Більшої книжки» нема^[6].

Історія видань

Вперше надруковано в перекладі російською мовою О. М. Плещеєва у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка: В переводе русских поэтов» (СПб., 1860 рік, стор. 188–189)^[6].

Мовою оригіналу вперше надруковано за «Більшою книжкою» з відхиленням у рядку 17 («Отакая дівчина» замість «Отака я дівчина») у виданні: «Кобзарь Тараса Шевченка / Коштом Д. Е. Кожанчикова» (СПб., 1867 рік, стор. 486) і того ж року за цим виданням у книжці: «Поезії Тараса Шевченка» (Львів, 1867 рік, том 2, стор. 240)^[6].

Мотиви

Вірш є стилізацією за ритмічним взірцем народної жартівливої пісні «Ой ходила дівчина бережком…»^[7]. Близькість Шевченкового твору до народної поезії відзначив П. О. Куліш у листі до поета від 20 січня 1858 року, написаному після одержання віршів «Утоптала стежечку…» та «Навгороді коло броду…»:

Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? „Дудá“ (тобто „Утоптала стежечку…“) наче мені знакома^[8]

В листі від 26 січня 1858 року Шевченко пояснив:

Заграй мені, дуднику,
На дуду:
Нехай своє лишенько
Забуду.
Оце тілько не моє, а то вся пісня моя^[7]

Поет мав на увазі строфу з народної пісні «Ой ходила дівчина бережком…»:

Заграй мені, дударику, на дуду,
Тепер же я своє горе забуду^[9]

Проте і попередні рядки з Шевченкового вірша дуже близькі до цієї пісні:

За три копи селезня продала,
І за копу дударика найняла^[9]

Уривок з пісні «Ой ходила дівчина бережком…» Шевченко наводить у листі до Ф. М. Лазаревського (орієнтовна дата — жовтень — грудень 1852 року) та у повісті «Близнецы»^[6].

Переклади

• Російською мовою — переклад М. Ушакова «Протоптала тропочку» (1948).

Інтерпретації

У музиці

• солоспів із супроводом фортепіано Леоніда Бакалова «Утоптала стежечку» (в перекладі М. Ушакова — «Протоптала тропочку», 1948);
• композиція для хору Євген Козак «Утоптала стежечку» (1970);
• романс Владислава Заремби «Утоптала стежечку»;
• пісня Гордія Гладкого;
• композиція для хору Філарета Колесси «Утоптала стежечку»;
• композиція Андрія Шкургана «Утоптала Стежечку»^[7].
• пісня Сергія Ярунського, 2024 рік.