Феніанці

Слово Феніани, Фенії (англ. Fenian) — використовувалося як узагальнюючий термін для Ірландського республіканського братства (IRB) та його філії у США — Феніанського братства. Це були таємні політичні організації кінця XIX — початку XX століття, присвячені створенню незалежної Ірландської Республіки.

Додаток до Weekly Freeman від жовтня 1883 року

Джон О'Махоні

Джеймс Стівенс (феніан)

У 1867 році вони намагалися координувати напади на Канаду зі Сполучених Штатів одночасно з повстанням в Ірландії. Під час Великоднього повстання 1916 року та Війни за незалежність Ірландії 1919–1921 років IRB очолювало республіканську боротьбу.

Феніанство

Феніанство (ірл. Fíníneachas), за словами Джона О’Махоні, втілювало два принципи: по-перше, що Ірландія має природне право на незалежність, а по-друге, що це право може бути здобуте лише шляхом збройної революції. Назва походить від Фіанні ірландської міфології — груп легендарних загонів воїнів, пов’язаних із Фінном мак Кумалем. Міфологічні оповіді про Фіанні стали відомі як Феніанський цикл.

У 1860-х роках опоненти ірландського націоналізму в британському політичному істеблішменті іноді вживали термін «феніанство» для позначення будь-яких форм мобілізації ірландців або для тих, хто висловлював будь-які націоналістичні почуття чи ставив під сумнів протестантську гегемонію (наприклад, виступав за права орендарів-фермерів). Політичний істеблішмент часто застосовував цей термін у такому значенні — хоча й помилково — до непов’язаних організацій, як-от Ліга прав орендарів, Ірландська національна земельна ліга та Ірландська парламентська партія, які прямо не виступали ні за створення незалежної Ірландської Республіки, ні за використання сили.

Ірландія

Могила феніанів, Гласневін, Дублін

Джеймс Стівенс, один із «людей 1848 року» (учасник повстання 1848-го), оселився в Парижі та підтримував листування з Джоном О’Махоні у Сполучених Штатах і з іншими радикально налаштованими націоналістами вдома та за кордоном. До них належало й Національно-літературне товариство «Фенікс», серед відомих членів якого був Джеремія О’Донован (пізніше знаний як О’Донован Россa), що нещодавно утворилося у Скіберіні.

Разом із Томасом Кларком Лубі, Джоном О’Лірі та Чарльзом Кікхемом він заснував Ірландське республіканське братство 17 березня 1858 року на вулиці Ломбард у Дубліні.

Феніанське повстання 1867 року виявилося «приреченим на поразку»: воно було погано організоване та мало слабку підтримку серед населення. Більшість ірландсько-американських офіцерів, які висадилися в Корку, розраховуючи очолити армію проти британців, були ув’язнені; поодинокі заворушення в країні легко придушили поліція, армія та місцеві загони. Після цього феніанські гуртки вбивць діяли в Корку та Дубліні й у жовтні 1867 року були відповідальні за розстріл двох офіцерів дублінської столичної поліції під час несення служби.

У 1882 році від ІРБ відкололася фракція, що назвала себе «Невмирущі ірландці» (Irish National Invincibles), яка вчинила замах на британського головного секретаря Ірландії лорда Фредеріка Кевендіша та його постійного заступника (вищого державного службовця). Цей інцидент увійшов в історію як вбивства у Фенікс-парку.

Сполучені Штати Америки

Феніанське братство, американська гілка Ірландського республіканського братства, було засноване Джоном О’Махоні та Майклом Доені — обидва брали участь у повстанні Молодої Ірландії 1848 року. Попри підозри нативістів, організація швидко утвердила самостійне існування, водночас працюючи над залученням ірландців у США до підтримки збройного повстання в Ірландії. Спершу О’Махоні керував діяльністю у США, надсилаючи кошти Стівенсу та ІРБ в Ірландію.

У 1865 році лідерство О’Махоні було поставлене під сумнів, і рух розколовся через фракцію Вільяма Б. Робертса, заможного нью-йоркського торговця текстилем, більш тісно пов’язаного з машиною Демократичної партії. Саме його фракція висунула план вторгнення до Канади, щоб утримувати її як заручницю заради визволення Ірландії.

У 1867 році з новим викликом виступив вигнанець з ІРБ Девід Белл та його тижневик Irish Republic. На відміну від Робертса, Белл підтримував виборчі права для темношкірих та Реконструкцію, був союзником республіканців і закликав до «очищення духу» ірландців в Америці: «Нехай наш народ скине луску фанатизму і проголосить, що всі люди мають право на “життя, свободу та щастя”.»

Джон Девой згадує, що протягом 1866 року відбувалися численні конференції з метою об’єднання різних фракцій. Їхні зусилля були спрямовані на обрання Джеймса Стівенса президентом об’єднаної організації. Стівенс уник арешту під час облави на керівництво ІРБ у Дубліні попереднього року, але все ще обіцяв: «Ірландський прапор — прапор Ірландської республіки — замайорить на ірландському вітрі до Нового 1867 року».

Наприкінці 1866 року в Нью-Йорку відбулася конференція вигнанців з ІРБ та багатьох американських офіцерів, що перебували в Ірландії, якою головував Стівенс. Там ухвалили рішення почати боротьбу на початку 1867 року. До Ірландії було відправлено кілька тисяч рушниць, однак вони прибули запізно й не змогли вплинути на хід повстання.

• 
  Троє Манчестерські мученики 1867 року; праворуч — Майкл О'Браєн, колишній капрал артилерійського полку E 1-го Нью-Джерсі
• 
  Втеча феніанських ув’язнених із Фремантла у 1876 році під час порятунку на «Катальпі».

Канада

Битва при Ріджвей була найбільшим зіткненням під час Феніанських нападів.

У Канаді термін «феніани» застосовувався до групи ірландських радикалів — американської гілки Феніанського братства у 1860-х роках. Вони здійснили кілька спроб вторгнення на територію британських колоній Нью-Брансвік (зокрема острів Кампобелло) та Канади (сучасні Південне Онтаріо і графство Місікуа). Рейди тривали навіть після того, як ці колонії об’єдналися у Канфедерацію. Головною метою нападів було взяти Канаду у заручники, щоб шантажем змусити Велику Британію надати Ірландії незалежність. Саме через ці вторгнення підтримка чи співпраця з феніанами в Канаді стали вкрай рідкісними навіть серед ірландців.

Показовим є приклад Френсіса Бернарда МакНамі, який започаткував феніанський рух у Монреалі (згодом його підозрювали у співпраці з урядовими спецслужбами). Публічно він заявляв про вірність британській короні та закликав створити ірландську міліцейську роту для захисту Канади від феніанів. Таємно ж писав, що справжня мета такого підрозділу — допомогти вторгненню, додаючи, що в разі відмови уряду він підніме гасло про дискримінацію ірландських католиків і залучить ще більше співвітчизників до лав братства.

У 1868 році в Оттаві був страчений Патрік Дж. Вілан, підозрюваний у приналежності до феніанів, за вбивство ірландсько-канадського політика Томаса Дарсі Макґі, який у 1840-х роках був членом Ірландської конфедерації.

Загроза, яку становили феніанські рейди, стала одним із ключових чинників, що спонукали британські колонії у Північній Америці замислитися над створенням більш централізованої системи оборони для взаємного захисту. Це врешті втілилося у Канадській конфедерації.

Англія

Прапор феніанів, захоплений британськими військами в Таллахті, графство Дублін, 1867

Феніани у Великій Британії та по всій Британській імперії становили серйозну загрозу політичній стабільності. Наприкінці 1860-х років керівний центр Ірландського республіканського братства (IRB) знаходився в Ланкаширі. У 1868 році Верховну раду IRB, яка виконувала роль тимчасового уряду Ірландської республіки, було реорганізовано. До її складу входили представники від чотирьох ірландських провінцій (Коннахт, Ленстер, Ольстер і Манстер), а також від Шотландії, півночі та півдня Англії й Лондона. Згодом до ради було кооптовано ще чотирьох почесних членів. Рада обирала трьох осіб до виконавчого органу: Президент був головою, Скарбник відповідав за фінанси й вербування, а Секретар керував операціями. Кола IRB існували практично в кожному великому місті Англії.

23 листопада 1867 року троє феніанів — Вільям Філіп Аллен, Майкл О’Браєн та Майкл Ларкін, відомі як Манчестерські мученики, були страчені в Солфорді за напад на поліцейський фургон із метою визволення ув’язнених соратників.

13 грудня того ж року феніани підірвали бомбу, намагаючись звільнити одного зі своїх членів із в’язниці Клеркенвелл у Лондоні. Вибух зруйнував довколишні будинки, призвів до загибелі 12 осіб і поранення ще 120, утеча в’язнів не вдалася. Цей інцидент увійшов в історію як найсумнозвісніший акт феніанів у Великій Британії XIX століття. Він викликав хвилю обурення в суспільстві, спричинив зростання ворожості до ірландського руху й значно підірвав зусилля щодо запровадження home rule чи здобуття незалежності. Верховна рада IRB засудила цей вибух.

У 1883–1885 роках феніани здійснили ще три вибухи на Лондонському метро, а також, ймовірно, були причетні до бомби, закладеної 26 квітня 1897 року на станції Олдерсґейт-стріт, унаслідок чого загинули двоє людей.

Австралія

У березні 1868 року в Сіднеї ірландець Генрі Джеймс О’Фаррелл здійснив замах на герцога Единбурзького, другого сина королеви Вікторії, який перебував з візитом в Австралії. О’Фаррелл заявив, що належить до феніанів, однак, найімовірніше, діяв самостійно. 21 квітня його стратили через повішення. Герцог одужав, але цей напад став приводом для політика Генрі Паркса розгорнути гучну антикатолицьку та антиірландську кампанію.

У тому ж 1868 році до Західної Австралії прибула Hougoumont — остання каторжна в’язнична барка, яка доставила 62 феніанів, засуджених у Британії. Протягом наступного десятиліття більшість із них отримала звільнення, і багато хто емігрував до США. До 1876 року під вартою залишалося лише шестеро. Того року їх визволили в ході сміливої операції, організованої Ірландським республіканським братством у Сполучених Штатах. Для цього з порту Нью-Бедфорд, штат Массачусетс, вирушило судно Catalpa, яке подолало понад 12 тисяч миль до Фрімантла й доправило втікачів до Америки. Ця зухвала втеча набула світового розголосу й надихнула появу численних балад.

Сучасне використання

Північна Ірландія

У Північній Ірландії слово феніан часто використовується як образливе звернення до ірландських католиків. У 2012 році лідер Британської національної партії Нік Ґріффін піддався різкій критиці як з боку юніоністів, так і республіканців, коли під час заходу, присвяченого Ульстерському ковенанту в Стормонті (Белфаст), він вжив цей термін у твіті. Коментуючи барабани Lambeg, Ґріффін написав: «бодран ніколи не зрівняється з ламбегом, ви, феніанські виродки».

Шотландія

Меморіальна дошка, присвячена Джону Кіґану 'Лео' Кейсі (1846–1870), відомому як Поет феніанів

У Шотландії слово феніан вживається подібним чином. Найчастіше воно з’являється в сектантських вигуках під час футбольних матчів, спрямованих проти фанатів клубу Celtic F.C.. Цей клуб виник у Ґлазґо серед католицької ірландської громади та асоціюється з ірландським націоналізмом, символом чого є повсюдне використання ірландського триколору на матчах. Інші шотландські клуби з ірландським корінням — Hibernian чи Dundee United — рідко стикаються з таким маркуванням. Найміцніше термін феніан закріпився в рамках суперництва між «Селтіком» та «Рейнджерс» (Old Firm). Використання його як релігійної образи мало кримінальні наслідки в межах Закону Шотландії 2012 року про протидію образливій поведінці на футболі та загрозливим комунікаціям, однак цей закон було скасовано у 2018-му.

Образливе вживання терміна зафіксоване й за межами Шотландії. Так, у 2013 році амстердамський клуб Ajax був оштрафований УЄФА на €25 000 після того, як його вболівальники під час матчу з «Селтіком» розгорнули банер із написом «Fenian Bastards». Подібний випадок стався у 2023 році на матчі Ліги чемпіонів проти «Селтіка» в Римі, коли фанати «Лаціо» вивісили антиірландський банер із цим словом.

Австралія

В Австралії феніан іноді використовується як образливе визначення членів Австралійської лейбористської партії (ALP), які підтримують республіканські ідеї, подібні до прихильників об’єднання Ірландії. Під час з’їзду ALP в Аделаїді 15 жовтня 2006 року генеральний прокурор Південної Австралії Майкл Аткінсон назвав тих, хто виступав за відмову від титулу «Queen’s Counsel» та інших символів корони, «феніанами й більшовиками». Він знову згадав термін «феніанство», коли титул було офіційно скасовано. Втім, у 2019 році уряд Південної Австралії відновив використання цього звання.

Джерела

• The Fenian Movement (англ.)
• Fenian Movement (англ.)