Фернанда Торрес

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Торрес.

Фернанда Піньєйро Монтейро Торрес (порт. Fernanda Pinheiro Monteiro Torres; нар. 15 вересня 1965, Ріо-де-Жанейро) — бразильська акторка театру та кіно, письменниця.

Фернанда Торрес
Fernanda Torres
На прем'єрі фільму «Я все ще тут», жовтень 2024 року
На прем'єрі фільму «Я все ще тут», жовтень 2024 року
Інші імена	Nanda
Народилася	15 вересня 1965(1965-09-15) (59 років) Ріо-де-Жанейро, Бразилія
Громадянство	Бразилія
Діяльність	акторка, письменниця
Роки діяльності	з 1978
Чоловік	Педро Біал (1982—1985) Жеральд Томас Андрюша Воддінгтон (з 1997)
Батьки	Фернандо Торрес Фернанда Монтенегру
Брати / сестри	Cláudio Torresd
IMDb	ID 0868639
Нагороди та премії
Приз за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю (1986) «Золотий глобус» (2025)
Фернанда Торрес у Вікісховищі

Почала акторську кар'єру у 13-річному віці. Серед найзнаніших кіноробіт і телесеріалів: «Говори мені про кохання» (1986), «Війна одинака» (1991), «Чужа земля» (1995), «Чотири дні у вересні» (1997), «Перший день» (1998), «Нормальні» (2001—2003), «Пісочний будинок» (2005), «Під тиском» (2018), «Я все ще тут» (2024).

Написала два романи, перший із яких, чорна комедія «Кінець» (2013), став бестселером і був екранізований у форматі мінісеріалу. Лауреатка призу за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю (фільм «Говори мені про кохання»). За роль громадської активістки у драмі «Я все ще тут» здобула премію «Золотий глобус» та стала другою в історії бразильською акторкою після своєї матері, номінованою на премію «Оскар».

Життєпис

Народилась 15 вересня 1965 року у Ріо-де-Жанейро. З 13 років грала в місцевому театрі Tablado, перша роль — у п'єсі Марії Клари Мачадо «Аргентинське танго». Наприкінці 1970-х років також зіграла перші ролі на телебаченні^[1].

Першу кінороль виконала у 18-річному віці у фільмі Вальтера Ліми-молодшого «Невинність». За головну роль у фільмі Андре Клотцеля «Прокляте м'ясо» (1985) нагороджена призом кінофестивалю у Грамаду. Через рік здобула приз за найкращу жіночу роль Каннського кінофестивалю за головну роль у драмі Арнальдо Жабора «Говори мені про кохання»^[2].

У 1991 році була партнеркою Ентоні Гопкінса у телефільмі «Війна одинака». Через чотири роки вперше працювала з режисером Вальтером Саллесом у бойовику «Чужа земля». У 1998 році зіграла головну роль у його драмі «Перший день».

Регулярно з'являється у бразильських теленовелах. Ситком «Нормальні» (2001—2003) з Торрес у головній ролі став культовим серед глядачів. На хвилі його успіху були зняті два повнометражні фільми, у яких Торрес також зіграла головні ролі^[3].

На прем'єрі фільму «Королі та пацюки», лютий 2012 року; Фернанда Торрес — ліворуч

Виконувала ролі різного масштабу у понад 10 театральних п'єсах. Моновиставу за її участі «Будинок блаженних Будд» за однойменним романом Жуана Убалду Рібейру, вперше поставлену у 2004 році, подивились понад 2 мільйони глядачів^[4].

У 2013 році дебютувала як письменниця, створивши бестселер у жанрі чорної комедії «Кінець», перекладений 7 мовами. 10 років потому Торрес написала телеадаптацію власного роману у вигляді мінісеріалу для стрімінгової платформи Globoplay. У 2017 році вийшов другий сатиричний роман у її авторстві — «Слава та літанія жахів»^[5].

У 2024 році возз'єдналась із Вальтером Саллесом, виконавши головну роль громадської активістки в часи військової диктатури в Бразилії в драмі «Я все ще тут». За неї Фернанда Торрес здобула премію «Золотий глобус» та стала другою в історії бразильською акторкою після своєї матері, номінованою на премію «Оскар». Фільм мав надзвичайний успіх у Бразилії, побивши декілька рекордів касових зборів, зокрема заробивши в шість разів більшу суму, ніж найкасовіший бразильський фільм минулого року^[6]. Після його прем'єри Торрес стала вірусною сенсацією бразильського Інтернету, зокрема TikTok, на її честь назвали вуличний «блок» Бразильського карнавалу^[7].

Родина

• Батько — актор Фернандо Торрес (1927—2008).
• Мати — акторка Фернанда Монтенегру (нар. 1927), призерка Берлінського кінофестивалю, номінантка на премію «Оскар».
• Брат — кінорежисер Клаудіо Торрес (нар. 1962).
• Перший чоловік (1982—1985) — журналіст, телеведучий, телепродюсер Педро Біал (нар. 1958).
• Другий чоловік — театральний режисер Жеральд Томас (нар. 1954).
• Третій чоловік (з 1997) — кінорежисер українсько-англійського походження Андрюша Воддінгтон (нар. 1970). Є двоє дітей: Жоакім (нар. 2000) і Антоніу (нар. 2008). У 2007 році перенесла викидень^[8].

Нагороди

• Приз кінофестивалю у Грамаду за найкращу жіночу роль («Прокляте м'ясо», 1985)
• Приз Каннського кінофестивалю за найкращу жіночу роль («Говори мені про кохання», 1986)
• Приз Індійського міжнародного кінофестивалю за найкращу жіночу роль («Говори мені про кохання», 1987)
• Номінація на Troféu Imprensa за найкращу жіночу роль («Кам'яні джунглі», 1987)
• Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Чужа земля», 1996)
• Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Чотири дні у вересні», 1998)
• Приз Бразильського кінофестивалю за найкращу жіночу роль («Близнюки», 1999)
• Премія Асоціації арт-критиків Сан-Паулу за найкращу жіночу роль («Перший день», 2000)
• Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Перший день», 2000)
• Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у ситкомі («Нормальні», 2001)
• Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Близнюки», 2001)
• Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у ситкомі («Нормальні», 2002)
• Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у комедійному телесеріал («Нормальні», 2003)
• Prêmio Guarani за найкращий оригінальний сценарій («Рятівник», 2005)
• Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2005)
• Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2006)
• Приз Міжнародного кінофестивалю у Гвадалахарі за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2006)
• Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль («Пісочний будинок», 2006)
• Номінація на Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль («Базова санітарія», 2007)
• Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль («Базова санітарія», 2008)
• Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль («Базова санітарія», 2008)
• Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль другого плану («Невидима жінка», 2009)
• Номінація на Prêmio Guarani за найкращу жіночу роль другого плану («Невидима жінка», 2010)
• Номінація на Prêmio Contigo Cinema за найкращу жіночу роль («Нормальні 2», 2010)
• Номінація на Prêmio Qualidade за найкращу жіночу роль у телесеріалі («Ляпаси та поцілунки», 2011)
• Номінація на премію Асоціації кінокритиків Лос-Анджелеса за найкращу жіночу роль («Я все ще тут», 2024)
• Премія Асоціації арт-критиків Сан-Паулу за найкращу жіночу роль («Я все ще тут», 2025)
• Премія «Золотий глобус» за найкращу жіночу роль у драмі («Я все ще тут», 2025)
• Премія «Супутник» за найкращу жіночу роль у драмі («Я все ще тут», 2025)
• Номінація на премію «Оскар» за найкращу жіночу роль («Я все ще тут», 2025)