Филонович Василь Захарович

Василій Захарійович Филонович (*15 січня 1894, с. Рогізне, Харківська губернія — † 3 червня 1987, м. Міннеаполіс, США) — генерал-хорунжий армії УНР. У 1920 році — віцеконсул України в Поті, Грузинська Демократична Республіка.

Василій Захарійович Филонович
Поручик  Генерал-хорунжий
Загальна інформація
Народження	15 січня 1894(1894-01-15) с. Рогізне, Харківська губернія, Російська імперія
Смерть	3 червня 1987(1987-06-03) (93 роки) м. Міннеаполіс, штат Міннесота,  США
Військова служба
Приналежність	УНР Карпатська Україна
Вид ЗС	Армія УНР
Війни / битви	Перша світова війна Українсько-радянська війна Українсько-угорська війна
Нагороди та відзнаки
Хрест Симона Петлюри «Воєнний хрест» (УНР)

Відповідно до українського законодавства є борцем за незалежність України у ХХ столітті.^[1]

Життєпис

Народився у дворянській родині Захара Семеновича Филоновича гербу Калинова^[2] і його дружини Марії Георгіївни. У 1903 році вступив до місцевого реального училища, 1908 року перейшов до Курської землемірної школи.

Під час Першої світової війни закінчив Чугуївське військове училище. У російській армії служив у чині поручика.

В Армії УНР

Після Лютневої революції 1917 року став прихильником Української Центральної Ради, брав участь в українізації своєї військової частини. На початку листопада того ж року ним було українізовано 11 сотень у складі 34-ї піхотної дивізії.

Наприкінці 1917 року призначений військовим комендантом Сумського повіту. Організував кінний полк та кілька піших сотень.

У січні-лютому 1918-го під час наступу більшовицьких військ на Київ очолював відтинок фронту Ворожба — Суми — Гайворон.

Під час антигетьманського повстання Директорії УНР організував Сумський окремий курінь (1500 багнетів) і приєднався до 4-го полку окремого корпусу Січових стрільців.

На початку 1919-го призначений старшиною для окремих доручень при ставці Головного отамана. У цьому ж році брав участь у боях на більшовицькому й денікінському фронтах.

У грудні 1919-го в складі групи із 32 старшин направлений у денікінський тил на Катеринославщину для надання допомоги повстанським загонам. Потрапив у полон. Був вивезений денікінцями до Одеси. Втік з полону у Кубанську Народну Республіку, де приєднався до кубанських повстанців.

У 1920-му на чолі загону відступив у Грузинську Демократичну Республіку. Був включений до складу української військової місії у Грузинській Демократичній Республіці, обіймав посаду віцеконсула УНР в Поті.

Восени 1920-го виїхав до Османської імперії, потім через Болгарське царство — до Польської Республіки.

У Карпатській Січі

1933 року одружився в м. Прага з поетесою Веронікою Михалевич.

У 1939-му брав участь у боях військових підрозділів Карпатської України з угорською армією на посаді члена штабу. Під натиском переважаючих сил противника частини Карпатської Січі на чолі з полковником Филоновичем відступили на територію Румунського королівства.

Після видачі румунським урядом січовиків угорській владі він деякий час перебував у концтаборі.

Згодом жив у Словаччині, а з 1951-го — у США. Очолював Союз українських ветеранів, Товариство прихильників УНР. Міністр військових справ УНР в екзилі.

Помер у м. Міннеполіс (США). Похований на цвинтарі Форест Лаун, м. Сент-Пол, штат Міннесота^[3].

Вшанування пам'яті

У місті Суми існує провулок Василя Филоновича^[4].

У місті Дніпро вулицю Сонячногірську перейменували на вулицю Василя Филоновича.

Художник-графік Микола Михайлович Бондаренко створив портрет Василя Філоновича, який надрукований в альбомі «Корінням із Сумщини»^[3]