Формальна освіта

Формальна освіта (англ. Formal education) – освіта, що є інституціональною, свідомо визначеною та спланованою завдяки тому, що впроваджується державними або визнаними приватними закладами освіти, та яка в сукупності складає офіційну систему освіти країни. Відповідно до цього, формальні освітні програми одержують визнання від національних органів освіти або еквівалентних інституцій.

Формальна освіта здебільшого складається з базової освіти. Професійно-технічна освіта, навчання осіб з особливими потребами та деякі складові освіти для дорослих часто визнаються як частини системи формальної освіти. Кваліфікації, одержані в результаті формальної освіти, за визначенням є визнаними. Інституціональна освіта має місце тоді, коли організація створює структуроване середовище для навчання, зокрема відношення «учень/студент – викладач» та/або інтерактивні види діяльності, спеціально розроблені для освіти та навчання. Формальна освіта зазвичай відбувається в закладах освіти. Цей компонент освіти називають базовою освітою, що визначається як формальна освіта особи перед її першим виходом на ринок праці, тобто тоді, коли освіта проходить, як правило, у формі стаціонарного навчання.^[1]

Формальна освіта – освіта, яка здобувається за освітніми програмами відповідно до визначених законодавством рівнів освіти, галузей знань, спеціальностей (професій) і передбачає досягнення здобувачами освіти визначених стандартами освіти результатів навчання відповідного рівня освіти та здобуття кваліфікацій, що визнаються державою.^[2]

У контексті Міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО) формальна освіта тлумачиться як інституційна, цілеспрямована, спланована за участю держаних організацій i визнаних державою приватних організацій освіти, що загалом становить систему формальної освіти держави. Формальна освіта зазвичай організовується в освітніх закладах, створених для отримання очної освіти здобувачами в системі, яка забезпечує неперервність переходу від однієї освітньої програми до іншої. Це називається попередньою освітою, що визначається як формальна освіта людей до їх першого виходу на ринок праці, тобто до того часу, поки вони будуть здобувати освіту в очній формі. Формальна освіта також охоплює навчання всіх вікових груп разом зі змістом програм i кваліфікацій, котрі відповідають кваліфікаціям попередньої освіти. Програми навчання, які здійснюються частково без відриву від виробництва, можуть також розглядатися як формальна освіта, якщо вони ведуть до отримання кваліфікацій, що визнаються національними органами освіти, або рівнозначними організаціями. Навчання в межах таких програм часто проводиться на основі співпраці закладів освіти i працедавців (наприклад, стажування)^[3].

Формальна освіта і навчання для дорослих[3]

Головною ланкою в ланцюзі кризових явищ i проблем, з якими людство зіштовхнулося на порозі третього тисячоліття, є криза компетентності. Проте глобальною загрозою цивілізації є відста вання, нездатність людини адаптуватися до темпів змін у навколишньому світі. У цьому контексті традиційна базова формальна освіта, здобута на початку життя, не встигає за зміна - ми у світі, принципово не може забезпечити людину на все життя знаннями, вміннями, навичками i якостями, потрібними для ефективного виконання соціальних ролей. Ухвалена практично всіма передовими країнами, концепція неперервної освіти висуває освіту дорослих на визначальні позиції з основних напрямів соціально-економічного розвитку сучасного світу. Ключовими у цій системі соціуму виступають компетентності. Компетентність – це динамічна комбінація знань, вмінь i прак - тичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних i громадських якостей, морально-етичних цінностей, яка визначає здатність особи успішно здійснювати професійну та подальшу навчальну діяльність i є результатом навчання на певному рівні вищої освіти це здатність застосовувати знання та навички для досягнення запланованих результатів. Доведену здатність іноді називають кваліфікацією. Тобто мова йде про те, що знання повинні перетворюватися у кінцеву продукцію – компетентність. Набуття компетентностей є метою всіх освітніх програм. Ком - петентності розвиваються в усіх складових програми та оціню - ються на різних етапах освітньої програми. Деякі компетентності є предметним (специфічними для галузі знань), інші – загаль - ними (спільними для будь-якої програми). Як правило, компетентності розвиваються комплексно та циклічно протягом усієї програми. Згідно з Європейською кваліфікаційною рамкою для навчання впродовж життя компетентність означає продемонстровану здатність використовувати знання, вміння, особисті соціальні i/або методологічні здатності у ситуаціях діяльності або вивчення у професійному й особистому розвитку. У контексті Європейської кваліфікаційної рамки компетентність описана під кутом зору відповідальності i самостійності. Розглянемо процес компетентнісного розвитку особистості. Компетентнісний розвиток особистості – цілісний неперервний процес формування та удосконалення під впливом соціальних чинників (навчання, професійної діяльності тощо) відповідних компетентностей, необхідних особистості для повноцінного життя в суспільстві, суспільної та особистісної самореалізації взагалі й ефективної професійної діяльності зокрема. При цьому компетентнісний розвиток особистості відбувається не тільки у процесі навчання та спеціально організованих заходів, спрямованих на професійний розвиток особистості, а й у результаті засвоєння досвіду практичної професійної діяльності. Компетентності лежать в основі кваліфікації випускника. Компетентність (компетентності) як набуті реалізаційні здатності особи до ефективної діяльності не слід плутати з компетенцією (ком - петенціями) як наданими особі повноваженнями. Компетентність у навчанні дорослих – це результат набуття дорослою людиною здатності, які дають їй змогу якісно виконувати трудові функції, успішно засвоювати знання, взаємодіяти з іншими людьми в різних ситуаціях, швидко адаптуватися до змін у професійній діяльності, набувати соціальної самостійності. Компетентність дорослої людини є результатом упровадження компетенції у компетентну діяльність. Поняття «компетентність» містить результати навчання дорослої людини не лише у відповідних установах, але i під впливом роботи, політики, культури, родини, тобто шляхом неформальної та інформальної освіти. У процесі фахової підготовки дорослих при компетентнісному підході увага акцентується на практичну складову освіти, що передбачає необхідність використання знань при вирішенні нестандартних ситуацій у професійній діяльності. З позицій компетентнісного підходу рівень освіти дорослої людини має визначатися її здатністю розв’язувати проблеми різної складності на основі наявних знань досвіду. При використанні компетентнісного підходу у дорослої людини повинні бути сформовані професійні компетентності, які забезпечують їй можливість після закінчення періоду навчання зайняти належне місце на сучасному ринку праці. Основною ідеєю компетентнісного підходу у навчанні дорослих є реалізація діяльнісного характеру змісту освіти, в результаті якої той, хто навчається, перетворюється з об’єкта на суб’єкт навчання, розвиває себе як особистість. Слід відрізняти поняття «компетенції»/«компетенцій» від «компетент ності»/ «компетентностей» як набутих реалізаційних здатностей особи. Компетенція – надані (наприклад, нормативно-правовим актом) особі (іншому суб’єкту діяльності) повноваження, коло її службових й інших прав та обов’язків.

Див. також

• Неформальна освіта
• Інформальна освіта
• Міжнародна стандартна класифікація освіти