Формальова Валерія Євгеніївна

Валерія Євгеніївна Формальова — молодший сержант Збройних Сил України, учасниця російсько-української війни, що загинула у ході російського вторгнення в Україну в 2022 році.

Валерія Формальова Формальова Валерія Євгеніївна
Молодший сержант
Загальна інформація
Народження	8 вересня 2000(2000-09-08) м. Рубіжне, Луганська область, Україна
Смерть	16 квітня 2022(2022-04-16) (21 рік) поблизу смт Новотошківське, Луганська область (загинув у ході російського вторгнення в Україну)
Поховання	Центральне кладовище
Національність	українка
Alma Mater	Луганський державний медичний університет[d]
Військова служба
Роки служби	2019—2022
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Танкові війська
Формування	17 ОТБр
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Формальова.

Життєпис

Валерія Формальова народилася у 2000 році в Рубіжному на Луганщині. Після закінчення загальноосвітньої школи навчалася у Луганському державному медичному університеті: здобувала фах фармацевта.

Після початку антитерористичної операції переїхала до Кривого Рогу. У 2019 році поїхала на фронт, стала бойовим медиком та боронила рідну Луганщину.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну перебувала на передовій. На фронті служила бойовою медичкою у складі 17-ї окремої Криворізької танкової бригади ім. Костянтина Пестушка. Загинула Валерія Формальова у квітні 2022 року під час обстрілу поблизу селища Новотошківське на Луганщині. З чотирма фронтовиками вона зайшла у бліндаж після перезмінки, і туди влучив снаряд.

Про смерть військовослужбовиці повідомила її подруга. Чин прощання із бойовою медичкою відбувся 23 квітня 2022 року. Поховали загиблу на Алеї слави Центрального кладовища у Кривому Розі^[1][2].

Родина

У загиблої залишилися мама те сестри^[2].

Спогади друзів

Подруга загиблої зі сльозами згадує Валерію. Саме вона, товаришка Аліна, організувала поховання Героїні у Кривому Розі – місті її мрії, у яке дівчина просто закохалася. І це місто стало для неї не землею її радощів і кохання, а останнім спочинком. Мама Лєри та її сестрички – дівчатка десяти і семи років навіть не змогли приїхати, щоб попрощатися з найріднішою, бо окупанти не випускають їх з Рубіжного.

«Крім того, що Лєра була медсестрою, вона гарно співала, і дуже-дуже любила малювати. Ми з нею часто говорили про те, як вона повернеться з війни до Кривого Рогу, і розмалює всі стіни в моїй квартирі. Вона була такою життєрадісною… Говорила мені, коли було важко: «Аль, не ний, не варто, все буде  добре!», - каже Аліна.

Нагороди

• Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі^[3].