Френч Сталіна

Френч Сталіна, або «сталінка» — тип френча (військового піджаку), який носив Йосип Сталін. Протягом 1920—1950-х років «сталінка» була поширеною частиною політичної уніформи урядових чиновників у СРСР (а після Другої світової війни — і офіційними особами в радянських державах-сателітах)^[1].

Туніка Йосипа Сталіна на виставці в його бункері в Ізмайловському районі Москви

Історія

«Сталінка» походила від френча — військового піджаку, який носили в Російській імператорській армії під час Першої світової війни. Відмінність полягала в тому, що «сталінка» мала м’який відкладний комір такої висоти, щоб з-під нього було видно білу сорочку, і дві великі нагрудні кишені з клапанами. Штани були в колір «сталінки»^[2]. Цей спрощений стиль виник через відмову Сталіна носити більш складний одяг, а також, зрештою, завдяки доробкам, зробленим радянськими модельєрами, які намагалися створити образ для лідера^[3].

Вперше Сталін почав носити френч ще до Жовтневого перевороту. 1917 року він повернувся з туруханського заслання у Петроград, де оселився в квартирі Аллілуєвих (у них в інший час переховувалися Ленін та Зінов’єв). Сталін тоді був головою VI з’їзду РСДРП, проте з одягу мав лише сорочку та старий піджак — Аллілуєви купили йому новий костюм та підшили на ньому високі вставки на кшталт мундира, френча. Цей костюм згодом зображали на багатьох портретах Сталіна^[4].

Як частину радянської пропаганди «сталінку» використовували, аби створити образ харизматичних партійний кадрів та аристократично спрямувати його проти підприємництва серед населення та проти накопичення^[5].

Див. також

• Будьонівка
• Повстяники
• Шапка-вушанка