Фрідріх Пашен

Луї́с Карл Ге́нріх Фрі́дріх Паше́н (нім. Louis Karl Heinrich Friedrich Paschen; 22 січня 1865, Шверін, Королівство Пруссія тепер Німеччина — 25 лютого 1947, Потсдам, Німеччина) — німецький фізик-експериментатор. Член Берлінської академії наук (1925), іноземний почесний член Академії наук СРСР (1930). Відомий своїми науковими роботами в галузі атомної спектроскопії й квантової теорії випромінювання.

Фрідріх Пашен
нім. Friedrich Paschen
Народився	22 січня 1865(1865-01-22)[1][2][…]  Шверін, Велике герцогство Мекленбург-Шверінське, Німецький союз[1]
Помер	25 лютого 1947(1947-02-25)[1][2][…] (82 роки)  Потсдам, Радянська зона окупації Німеччини, окупована союзниками Німеччина, Німеччина[1]
Поховання	Штансдорфський південно-західний цвинтарd
Місце проживання	Шарлоттенбург, (тепер район Берліна)
Країна	Німеччина
Національність	німець
Діяльність	фізик, викладач університету
Alma mater	Страсбурзький університет Гумбольдтський університет Берліна
Галузь	фізика
Заклад	Мюнстерська академія, Вища технічна школа у Ганновері, Тюбінгенський університет, Імперський фізико-технічний інститут
Вчене звання	професор, член Берлінськоі академії наук
Науковий ступінь	доктор філософії
Науковий керівник	Август Кундт
Відомі учні	Ернст Бак, Вальтер Герлах, Альфред Ланде
Аспіранти, докторанти	Ernst Emil Alexander Backd Georg Joosd[3] Walter Gerlachd[3] Raimund Götzed[3] Fritz Wackerd[3]
Членство	Баварська академія наук Академія наук СРСР Прусська академія наук Російська академія наук Американська академія мистецтв і наук Леопольдина Геттінгенська академія наук
Відомий завдяки:	відкриттю ефекту Пашена — Бака, закону Пашена, серії Пашена
Нагороди	медаль Румфорда (1928)
Фрідріх Пашен у Вікісховищі

Біографічні дані

Пашен народився в Шверіні (герцогство Мекленбург-Шверін, Королівство Пруссія).

У 1884–1888 роках навчався в Берлінському та Страсбурзькому університетах і отримав (1988) ступінь доктора філософії. В 1888–1891 роках працював асистентом професора Вільгельма Гітторфа (нім. Wilhelm Hittorf) у Мюнстерскій академії, а у 1891—1901-х був співробітником професора Генріха Кайзера (нім. Heinrich Gustav Johannes Kayser) й лектором Фізичного інституту Вищої технічної школи у Ганновері, де став професором у 1893 році. У 1901-му отримав посаду професора фізики Тюбінгенського університету.

1924 року став президентом Імперського фізико-технічного інституту, замінивши на цій посаді Вальтера Нернста (див. Physikalisch-Technische Reichsanstalt^[en]). 1925 року отримав звання доктора гонорис кауза від Берлінського університету, у якому викладав до кінця свого життя. 1933 року, після приходу до влади нацистів його було звільнено з посади президента Імперського фізико-технічного інституту. У 1943 дім Пашена в Шарлоттенбурзі був зруйнований. У 1947 році він захворів на пневмонію, в результаті чого і помер.

На честь вченого названо астероїд головного поясу 12766 Пашен (12766 Paschen) — відкритий 9 листопада 1993 року.

Наукові здобутки

• 1889 року, при вивчення явища електричного пробою між плоскими електродами у газі, відкрив відомий закон Пашена та графічно зобразив залежність напруги пробою від добутку тиску на відстань між електродами (крива Пашена).

• В Ганновері Ф.Пашен займався в основному проблемою випромінювання чорного тіла. 1897 року точними вимірюваннями підтвердив справедливість закону Стефана — Больцмана, а в 1899-му провів ретельну перевірку справедливості закону зміщення Віна.

• В Тюбінгені Ф.Пашен займався вивченням атомних спектрів, перетворивши свою лабораторію в один з головних спектроскопічних центрів Європи. 1908 року спостерігав у інфрачервоній частині спектру водню серію ліній, передбачену незадовго перед цим Вальтером Рітцем (нім. Walter Ritz) (серія Пашена). У подальшому Нільс Бор пояснив (1913) її появу в рамках своєї концепції квантування: ця серія є результатом квантових переходів на рівень з квантовим числом ${\displaystyle n=3}$ з усіх вищих рівнів енергії. 1916 року паралельно з Евансом (англ. E. J. Evans)^[4][5] і Альфредом Фаулером (англ. Alfred Fowler)^[6] експериментально підтвердив допущення Бора про те, що серія Пікерінга і гіпотетична «головна серія водню» можуть бути віднесені до спектру іонізованого гелію (з врахуванням поправки на приведену масу електрона). Ці ж дослідження (1916) спектру гелію виявились повністю узгодженими з розрахунками тонкої структури спектру, проведеними Арнольдом Зоммерфельдом з врахуванням релятивістських поправок (1920).

• 1912 року разом з Ернстом Баком (нім. Ernst Emil Alexander Back) Ф. Пашен виявив, що в сильних магнітних полях спостерігається спрощення складної структури ефекту Зеемана: аномальне розщеплення переходить в нормальне (зееманівський триплет). Це явище отримало назву ефекту Пашена — Бака.

• Ф. Пашен є автором низки нових конструкцій вимірювальних приладів (високочутливі радіомікрометр і гальванометр, увігнута дифракційна ґратка, порожниста катодна лампа тощо), нових джерел світла. Свої розробки він використовував для проведення рекордних за точністю вимірювань спектрів різних речовин (зокрема атмосферних газів — водяної пари й вуглекислого газу), виявлення їх тонких особливостей, дослідження дисперсії у речовинах таких як хлорид натрію, флуорид кальцію, сильвін), за що був нагороджений медаллю Румфорда (1928).

Наукові публікації

• F. Paschen Ueber die zum Funkenübergang in Luft, Wasserstoff und Kohlensäure bei verschiedenen Drucken erforderliche Potentialdifferenz // Annalen der Physik. — 1889. — Vol. 273. — № 5. — P. 69—96.
• F. Paschen Ueber Gesetzmässigkeiten in den Spectren fester Körper // Annalen der Physik. — 1897. — Vol. 296. — № 4. — P. 662–723.
• F. Paschen Zur Kenntnis ultraroter Linienspektra. I. (Normalwellenlängen bis 27000 Å.-E.) // Annalen der Physik. — 1908. — Vol. 332. — № 13. — P. 537–570.
• F. Paschen, E. Back Normale und anomale Zeemaneffekte // Annalen der Physik. — 1912. — Vol. 344. — № 15. — P. 897–932.
• F. Paschen Bohrs Heliumlinien // Annalen der Physik. — 1916. — Vol. 355. — № 16. — P. 901–940.
• F. Paschen Das Spektrum des Neon // Annalen der Physik. — 1919. — Vol. 365. — № 21. — P. 405–453.
• F. Paschen, R. Götze Seriengesetze der Linienspektren — Berlin: Julius Springer, 1922. — 154 p.