Цезарій Камінський

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Камінський.

Цезарій Камінський (пол. Cezary Kamiński, також пол. Kamieński; 1765 — 20 березня 1827, Лещ (передмістя Пінська) — церковний діяч, священник-василіянин, викладач астрономії Віленського університету (1797–1814), протоігумен Литовської провінції Василіянського Чину, архимандрит Лещинського монастиря.

Цезарій Камінський
Cezary Kamiński
Народився	1765(1765)
Помер	20 березня 1827(1827-03-20) Лещинський монастир
Країна	Річ Посполита[1]  Російська імперія[1]
Діяльність	священник, педагог, астроном
Alma mater	Грецька колегія святого Атанасія
Галузь	астрономія
Заклад	Віленський університет
Науковий керівник	Ян Снядецький
Членство	Василіяни (значення)[1]
Батько	Францішек
Мати	Катерина

Життєпис

Народився в сім'ї Новогрудського ротмістра Францішка Камінського і його дружини Францішки з роду Якубовських^[2] (Дмитро Блажейовський подає, що мати Цезарія Камінського називалася Катерина^[3]). Вічні обіти склав у Березвецькому монастирі 1781 року. Навчався в Грецькій колегії святого Атанасія в Римі (прибув на студії 12 січня 1789, а виїхав з колегії 29 червня 1791), де 2 травня 1790 року отримав священиче рукоположення^[3].

Двір астрономічної обсерваторії Віленського університету. Фрагмент банкноти 100 літів

У 1797 році отримав номінацію на ад'юнкта астрономії Віленського університету, був також помічником астронома в університетській обсерваторії. У 1808 році став викладачем теоретичної астрономії як заступник хворого професора Ігнатія Решки. Після остаточного відходу від професорської діяльності Решки, став керівником кафедри; тоді опрацював власну навчальну програму, оперту на працях Яна Снядецького. Коли наполеонівські війська ввійшли до Вільна, Камінський став членом Комісії освіти і релігії, що діяла під керівництвом Снядецького, і разом із О. Ленартовичем і Адріяном Головнею представляв у ній інтереси Унійної Церкви в Литві і Білорусі. Тоді був уперше обраний на посаду протоігумена василіян; вдруге став протоігуменом у 1814 році, коли відійшов від праці в університеті. Як настоятель провінції виступав проти намірів царського уряду скасувати Унійну Церкву. Дбав про розвиток шкільництва, яке провадили василіяни. За його стараннями 3 грудня 1826 року школу при Жировицькому монастирі перетворено на гімназію, за що Камінський отримав «подяку від міністерства освіти»^[2].

Помер як архимандрит Лещинського монастиря (на передмісті Пінська) 20 березня 1827 року.

«Зразковий священник, скромний, в науці ґрунтовний, пильний, старанний про поступ слухачів і про славу університету; завершуючи своє служіння з причини слабкого здоров'я, засмутив своїх учнів і приятелів»^[4].