Центральноазійська південна пустеля

Центральноазійська південна пустеля (ідентифікатор WWF: PA1312) — це посушливий, але екологічно активний екорегіон, розташований між східним узбережжям Каспійського моря та степами біля підніжжя гір Центральної Азії. Більша частина Туркменістану та східного Узбекистану розташована в цьому екорегіоні. Зими в ньому м'якші, ніж у холодній пустелі на півночі (екорегіон Північно-Центральноазійська пустеля), і велика кількість ендемічних видів пристосувалася до проживання в особливому кліматі та ґрунті регіону. Як і піщані пустелі в цілому, регіон вирізняється великою кількістю ендемічних видів рептилій і комах.^[1][2]

Центральноазійська південна пустеля

Каракуми, краєвид у центрі екорегіону
Екозона	Палеарктика
Біом	Пустелі і склерофітні чагарники
Країни	Узбекистан, Казахстан, Туркменістан
Територія екорегіону (жовтий)

Розташування та опис

Екорегіон охоплює посушливу територію від Каспійського моря на заході майже до Паміро-Алайських гір на сході. Цей регіон займає більшу частину Туркменістану та східну половину Узбекистану. охоплює прибережні рівнини Каспійського моря, плоскогір'я Красноводськ^[ru] та Устюрт на північному заході Туркменістану, пустелю Каракуми («Чорний пісок») у центральному Туркменістані, пустелю Кизилкум («Червоний пісок») у східному Узбекистані та частину Південного Казахстану між річками Сирдар'я та Амудар'я. Екорегіон розділений навпіл тонким екорегіоном Центральноазійських прибережних рідколісь в долині річки Амудар'я.

Клімат

Клімат у навколишньому регіоні — клімат холодної пустелі (класифікація кліматів Кеппена (BWk)). Цей клімат характеризується спекотними пустельними умовами влітку, але прохолоднішими, ніж у кліматі спекотної пустелі. Зими холодні і сухі. Принаймні один місяць середнє значення температури нижче 0 °C (32 °F). Опадів 125—170 мм/рік, невеликі взимку і навесні.^[1][3][4]

Флора і фауна

Тип і якість ґрунту є одними з головних факторів, що впливають на кількість видів рослин в екорегіоні. На піщаних ділянках зазвичай трапляються білий саксаул (Haloxylon persicum) і зайсанський саксаул (Haloxylon ammodendron), які є низькорослими витривалими деревами, стійкими до посухи та бідних ґрунтів. Вони мають розгалужену кореневу систему, щоб утримуватися в піску. На тонких піщаних і суглинистих ґрунтах зростає багато видів полинових і соленосних кураїв (Salsola). Солончакові ґрунти підтримують солестійкі сукулентні напівчагарники, такі як Halostachys, Halocnemum strobilaceum та Suaeda.^[1]

Звичайні ссавці включають вухатого їжачка (Hemiechinus auritus), довгоголкового їжака (Paraechinus hypomelas) і зайця-толая (Lepus tolai). Також поширені піщанкові і десять видів тушканчиків.^[1]

Захист

Значні природоохоронні території в екорегіоні включають:

• Капланкірський заповідник, на відрогах Капланеїру на плато Устюрт на північному заході екорегіону. (Площа: 2,822 км)
• Репетецький заповідник у східній частині пустелі Каракуми, створений для вивчення екологічного відновлення пустелі. Тут представлені пустельні варани (Desert monitor) і вразливий зобоподібний джейран (Gazella subgutturosa). (Площа: 346 км)
• Державний природний заповідник Бадхиз у південній частині пустелі Каракуми, відомий популяціями копитних тварин, у тому числі кулана (Equus hemionus), що перебуває під загрозою зникнення. (Площа: 877 км)