Церква Вознесіння Господнього (Щитівці)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Вознесіння Господнього.

Церква Вознесіння Господнього в Щитівцях — парафія і храм греко-католицької та православної громад у селі Щитівці Чортківського району Тернопільської области.

Церква Вознесіння Господнього (Щитівці)
Тип	церква
Статус спадщини	пам'ятка архітектури місцевого значення України
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Щитівці[1]
Конфесія	ПЦУ, УГКЦ
Будівництво	1776
Церква Вознесіння Господнього у Вікісховищі

Церква та дзвіниця оголошені пам'ятками архітектури місцевого значення (охоронні номери 539/1, 539/2)^[2].

Історія церкви

У 1776 році за народні кошти збудували кам'яний храм Вознесіння Господнього. За переказами, у 1900 році його розширили, добудувавши бічну частину, що надало йому форму перевернутої літери «Г», яка збереглася донині. Біля храму є мурована капличка.

У 1914 році, рятуючи церковні дзвони «Іван Златоуст» і «Пророк Ілля» від вилучення, їх зняли та закопали на цвинтарі. Над місцем поховання встановили кам'яний хрест з написом. У 1958 році дзвони повернули на дзвіницю. За повір'ям, дзвін Святого Пророка Іллі має особливу силу: коли насувається град, ним дзвонять, і хмари розходяться. Завдяки цьому, як кажуть, у Щитівцях ніколи не буває граду.

Парафія в лоні УГКЦ була відновлена у грудні 1989 року. Стару муровану церкву реставрували у 2008–2009 роках спільними зусиллями громад УГКЦ і ПЦУ. На території церкви є мурована дзвіниця і капличка. Також там встановлено статую Матері Божої та пам'ятні хрести, зокрема на честь скасування панщини та 1000-ліття хрещення Руси-України (1988).

Парохи

УГКЦ

• о. Коцик (1935),
• о. Любович (1935—1939),
• о. Косарчин (1939—1945),
• о. Михайло Микула (1945—1958)^[3],
• о. Василь Погорецький (1990—1992),
• о. Володимир Драбик (1992—2000),
• о. Тарас Шмиглик (2000—2003),
• о. Роман Бриндзей (2003—2010),
• о. Юрій Голуб (2011—2012),
• о. Андрій Стешин (з 2012).

ПЦУ

• о. Миронів (1958—1977),
• о. Михайло Велиган,
• о. Йосип Смішко (1977—1987),
• о. Михайло Венгерак (1987—1989),
• о. Володимир П'єцух (1989—1944),
• о. Григорій Бубель (з 1992).