Церква Успення Пресвятої Богородиці (Тернопіль)

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Церква Успіння Пресвятої Богородиці.

Церква Успення Пресвятої Богородиці (Монастирська церква) — храм і парафія Центрального деканату Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ в Тернополі. Збудована до 1636 року (дерев'яна), вперше згадана у престольному Євангеліє, переданому «церкві Успенія на передмісті Тернопільськім».

Церква Успення Пресвятої Богородиці (Монастирська церква)
49°33′12″ пн. ш. 25°35′41″ сх. д.
Тип споруди	церква
Розташування	Україна, Тернопіль
Архітектор	М.Кичко
Інженер	Соневицький, Фалендиш
Зруйновано	1962
Відбудовано	1991
Стиль	ампір
Належність	УГКЦ
Адреса	вул. Князя Острозького
Епонім	Небовзяття Діви Марії
Церква Успення Пресвятої Богородиці (Тернопіль) (Україна)
Церква Успення Пресвятої Богородиці у Вікісховищі

Монастир із церквою зруйнувала більшовицька влада (1962). Нині на його місці відбудовано Успенську церкву і дзвіницю: сучасні споруди дещо модернізовано.

Історія

При Успенській церкві був монастир оо. Василіян, який закрили принаймні до кінця 19 ст.^[a] У 1744 році церкву передали світському священикові.

У 1836 році дерев'яну церкву розібрали й на її місці звели муровану в стилі ампір із трьома візантійськими банями-куполами та дзвіницею (1837) із тесаного каменю: внизу чотирикутна, вгорі восьмигранна, завершувалася куполом.

Вище від дверей дзвіниці стояли статуї: ліворуч — святого Петра (із Євангелієм і ключами), посередині — Ісуса Христа (права рука піднята, у лівій — земна куля), праворуч — святого Павла з відкритим Євангелієм та хрестом.

На дзвіниці висів дзвін вагою 20 тонн.

Біля церкви був старовинний цвинтар, де були поховані, зокрема, о. Петро Білинський, Євстахій Прокопчиць; після війни тут заклали братську могилу загиблих у 1944 році в боях за м. Тернопіль (після зруйнування цвинтаря (1960-ті) прах перенесли на Микулинецький цвинтар).

У 1931 році митрополит Андрей Шептицький передав церкву оо. Редемптористам на чолі з Йосифом де Вохтом, за яких постала величава споруда з 6-а візантійськими банями і 3-а окремими входами із широкими сходами, що символізували хресну дорогу (інж. Соневицький і Фалендиш).

У 1932 році змурували нову каплицю, де відправляли Архієрейські Служби Божі та яка стала центром відпустів, водосвячень і посвячень пасок, овочів.

У червні 1933 до Тернополя переїжджає Володимир Породко. Стає парохом церкви та ігуменом монастиря^[1].

У 1933—1935 роках душпастирем при церкві Успення був майбутній виконувач обов'язків голови Української Греко-Католицької Церкви Володимир (Стернюк) ЧНІ.^[2] У 1935 році сюди на відпуст приїжджав Микола Чарнецький.

Довгі роки тут був образ Божої Матері, оправлений у срібні з позолотою ризи (копія Ченстоховської ікони), який після знищення храму зберігали у церкві Різдва Христового (нині повернутий на старе місце).

До війни тут була багата бібліотека. Після війни відбувалися Успенські відпусти.

У 1958—1961 роках, безпосередньо перед його закриттям та зруйнуванням радянською владою, настоятелем храму був о. Олесь Ґерета.^[3]

Світлини

• 
  Монастирська церква, 1902 р.
• 
  Дзвіниця
• 
  Каплиця Діви Марії
• 
  Панорамний вид заднього двору

Зауваги

1. в статті про Тернопіль у Словнику Географічному Королівства Польського вказано, що він вже був закритий; можна припустити, що під час Йозефінської касати