Ціось Денис Валерійович

Дени́с Вале́рійович Ціось (1988—2024) — український військовослужбовець, учасник російсько-української війни 2014—2024, кавалер ордена «За мужність» ІІ і ІІІ ступенів^[1]. Герой України^[2].

Денис Ціось Ціось Денис Валерійович
Старший сержант
Загальна інформація
Народження	19 січня 1988(1988-01-19) Пушкіно, Уссурійський район, Приморський край
Смерть	7 червня 2024(2024-06-07) (36 років) Липці, Харківська область
Поховання	Острог
Національність	українець
Псевдо	«Ghost»
Військова служба
Роки служби	2014—2024
Приналежність	Україна
Вид ЗС	ССО України
Формування	130 ОРБ  8 ОП СпП
Війни / битви	Російсько-українська війна Слобожанський контрнаступ (2022) Бої за Бахмут Бої на півночі Харківської області (2024)
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІ ступеня Орден «За мужність» ІІІ ступеня Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня Почесний нагрудний знак «Золотий хрест»

Життєпис

Народився 19 січня 1988 в селі Пушкіно, Уссурійський район, Приморський край.

Згодом переїхав у м. Острог, Рівненська область. Навчався в Острозькому ліцеї № 1. Потім продовжив навчання в ДПТНЗ «Острозьке ВПУ» та здобув спеціальність слюсар з ремонту колісних транспортних засобів, водій автотранспортних засобів (категорії «В» і «С»).

Працював на станції технічного обслуговування в м. Рівне.

Мобілізований 19.03.2014 року. З 2015 року був учасником Антитерористичної операції.

З 25.02.2016 року уклав контракт з 130-м окремим розвідувальним батальйоном, який дислокується в місті Дубно на Рівненщині, тим самим здійснив свою дитячу мрію — став професійним військовиком.

16.10.2019 року був звільнений у запас. Проте за покликом серця, не зрадивши дитячої мрії, з листопада 2019 року уклав контракт з військовою частиною А1788 ССО.

З початком повномасштабного вторгнення був направлений на захист Київської області. Старший сержант, командир 1-го відділення Групи спеціального призначення Військової частини А1788 ССО. Під час виконання бойового завдання поранений, але після одужання відразу повернувся на службу.

У вересні 2022 року забезпечував оборону та зачистку міст Балаклія, Ізюм та Куп'янськ Харківської області.

З жовтня 2022 року брав участь в обороні міста-фортеці Бахмут Донецької області, де зазнав ще одного поранення.

Наприкінці грудня повернувся у стрій.

Із квітня 2024 року стояв на обороні Харківської області.

Нагороди

• Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (21 лютого 2025, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові^[3];
• орден «За мужність» ІІ ступеня (2024)^[1]
• орден «За мужність» ІІІ ступеня (2022)^[4];
• почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «Золотий хрест» (наказ Головнокомандувача Збройних Сил України № 2126 від 15 вересня 2023 року);
• почесний нагрудний знак Головнокомандувача Збройних Сил України «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня (наказ Головнокомандувача Збройних Сил України № 329 від 09 жовтня 2020 року);
• відзнака «За службу державі» (наказ Всеукраїнської громадської організації "Спілки ветеранів та працівників силових структур України «ЗВИТЯГА» № 612 від 13 жовтня 2018 року);
• почесний нагрудний знак «Іду на Ви» IV ступеня (наказ Сил спеціальних операцій Збройних Сил України № 8/ДСК від 17 вересня 2021 року);
• відзнака Міністерством оборони України медаль «За поранення» (легке) (наказ МО України № 148 від 17 березня 2022року);
• нагрудний знак «Почесна відзнака командира військової частини А1788» — посмертно (наказ командира військової частини А1788 № 426 від 16 червня 2024 року).

Загибель

Загинув 02024-06-077 червня 2024 в районі с. Липці Харківської області, рятуючи побратима, зазнав поранень, несумісних з життям^[5].

Залишилася дружина, батьки та троє дітей. Похорон відбувся 18 червня в Острозі^[6][7].