Шапорін Юрій Олександрович

Юрій (Георгій) Олександрович Шапóрін (рос. Юрий (Георгий) Александрович Шапорин; 8 листопада (27 жовтня) 1887, Глухів— 9 грудня 1966, Москва)^[1] — український і російський композитор, музичний критик, педагог. Народний артист СРСР (1954). Лауреат Державної премії СРСР (1941, 1946, 1952), Державної премії Росії (1966). Професор Московської державної консерваторії імені П.І.Чайковського (1940).

Шапорін Юрій Олександрович
Основна інформація
Дата народження	8 листопада 1887(1887-11-08)
Місце народження	Глухів
Дата смерті	9 грудня 1966(1966-12-09) (79 років)
Місце смерті	Москва
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	Російська імперія  СРСР
Професії	композитор, диригент, викладач університету, кінокомпозитор, музичний педагог, музичний критик
Освіта	Імператорський Київський університет Святого Володимира, юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету і Санкт-Петербурзька державна консерваторія імені Миколи Римського-Корсакова (1918)
Відомі учні	Євгеній Свєтланов, Микола Сідельников
Жанр	романси, симфонії-кантати
Членство	Спілка композиторів СРСР, Асоціація сучасної музики і Радянський комітет захисту мируd
Заклад	Великий драматичний театр імені Георгія Товстоногова, Александринський театр, Московська державна консерваторія імені Петра Чайковського і Q4463217?
Нагороди
Премії	Лауреат Державної премії СРСР
У шлюбі з	Lyubov Shaporinad
Цитати у Вікіцитатах

Біографія

Народився в родині художника і піанистки. Дитячі та юнацькі роки пройшли в Глухові, там же навчався у гімназії, займався грою на фортепіано і віолончелі, мав здібності до малювання^[2]. У коло друзів родини Шапоріних були вхожі Марія Заньковецька, Микола Садовський, Микола Лисенко.^[3]У 1906—1908 роках навчався на історико-філологічному факультеті Київського університету, брав уроки композиції у Григорія Любомирського. У цей період написав свої перші музичні твори і виконував їх М. Лисенку.

Закінчив юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету В 1912 році.

Під час Першої світової війни служив у лейб-гвардійському Фінляндському полку, після демобілізації — у 1918 році — закінчив Петроградську консерваторію по класу композиції (у Миколи Соколова), оркестрування (у Максиміліана Штейнберга) і читання партитур (у Миколи Черепніна)^[4]. Під час навчання в консерваторії отримував стипендію від відомого мецената М. Терещенка.^[2]

У 1919—1920 і 1922—1928 роках — завідувач музичної частини та диригент Великого драматичного театру.

У 1921—1922 роках — диригент Петрозаводського драматичного театру (Карелія).

У 1928—1934 роках — диригент Театру драми в Ленінграді.

Працюючи у ВДТ, зустрічався з художниками Мстиславом Добужинським і Олександром Бенуа, з поетом Володимиром Маяковським. Багато років товаришував з Олексієм Толстим. У колі друзів були Костянтин Федін, Кузьма Петров-Водкін, Павло Щоголєв.

У 1925—1930 роках — голова Ленінградського відділення Асоціації сучасної музики, керівник музичного видавництва "Тритон".

У 1932—1936 роках — заступник голови Ленінградського відділення Спілки композиторів СРСР.

У 1939—1948 роках — член оргкомітету Спілки композиторів СРСР.

У 1952—1966 роках — секретар Спілки композиторів СРСР.

З 1933 року виступав як музичний критик. В його творчому доробку понад 130 публікацій про діячів музики.

З 1939 року — викладач, а з 1940-го — професор по класу композиції Московської консерваторії. У його класі навчалися: Родіон Щедрін, Євгеній Свєтланов, Микола Сидельников.

Під час Другої світової війни був евакуйований у Тбілісі, де очолив ансамбль Закавказького військового округу, писав для нього пісні, разом з ансамблем виступав у військових частинах і госпіталях.^[5]

Член Радянського комітету захисту миру з 1955 року.

Народний артист СРСР з 1954 року.

Тричі лауреат Державної премії СРСР (1941, 1946, 1952 рр.).

У Глухові та Москві є музичні школи ім. Ю. Шапоріна (при Московському державному інституті музики ім. А. Г. Шнітке)

Творчість

З юнацтва — автор романсів, музики до театральних постановок, фортепіанних сонат.

Історико-епічна тематика стає провідною у творчості композитора. Зламні моменти історії відобразив у опері «Декабристи» (1953 р.), в ораторіях «Оповідь про битву за руську землю» (1943—1944 рр.) та «Доки коршуну кружляти?» (на вірші О. Блока, К. Симонова, М. Ісаковського, 1945—1962 рр.)^[6], у симфонії-ораторії «На полі Куликовому» (текст — Олександра Блока, 1937—1938 рр.)^[7] та в «Симфонії з хором» (1932 р.), присвяченій братам композитора, які загинули в Громадянську війну, а також у музиці до кінофільмів «Мінін і Пожарський», «Суворов», «Кутузов».

Усього написав музику до 29 кінофільмів.^[8]

Ліричне обдарування розкрив у написанні романсів (понад 50). Музичні інтонації для них знайшов у поезії О. Блока, О. Пушкіна, Ф. Тютчева, М. Лермонтова, А. Фета, Т. Шевченка.^[4]

Автор творів для оркестру: «Блоха» (жартівлива сюїта в 6 ч., 1928 р.); Симфонія c-moll (в 4 ч.,1932—1933 рр.), а також творів для окремих інструментів: фортепіано та віолончелі (сонати, п'єси, балади).^[8]