Шапошников Федір Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Шапошников.

Федір Іванович Шапошников (6 жовтня 1926, Новотроїцьке — 2016) — український радянський мистецтвознавець і педагог, кандидат мистецтвознавства з 1965 року; член Спілки радянських художників України з 1967 року^[1]. Чоловік письменниці Софії Шапошникової^[1].

Шапошников Федір Іванович
Народився	6 жовтня 1926(1926-10-06)  Новотроїцьке, Петропавлівський район
Помер	2016
Країна	СРСР  Ізраїль
Діяльність	мистецтвознавець, викладач
Alma mater	Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури та архітектури імені Іллі Рєпіна (1959)
Заклад	Музей західного і східного мистецтва Державний університет Молдови Одеський державний педагогічний університет імені Костянтина Ушинського Технічний університет Молдови Кишинівський державний інститут мистецтв імені Гаврила Музическу
Вчене звання	доцент
Науковий ступінь	кандидат мистецтвознавства
Вчителі	Маца Іван Людвіговичd
Членство	Спілка радянських художників України
Партія	КПРС
Війна	німецько-радянська війна
Військове звання	червоноармієць
У шлюбі з	Шапошникова Софія Саулівна
Нагороди

Біографія

Народився 6 жовтня 1926 року в селі Новотроїцькому (нині Петропавловський район Воронезької області^[2], Російська Федерація). Протягом 1942—1946 років служив у Червоній армії^[3]. Брав участь у німецько-радянській війні, мав військове звання червоноармійця^[2]. Воював у складі частин Воронезького, Степового, 2-го Українського фронтів^[4]. Нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня (24 вересня 1966), орденом Вітчизняної війни І ступеня (6 квітня 1985)^[2], вісьмома медалями^[1].

У 1951 році закінчив Краснодарське художньо-педагогічне училище; у 1959 році — Ленінградський інститут живопису, скульптури та архітектури; у 1963 році — аспірантуру Московського державного університету. Був учнем Й. Бродського, Івана Маца. Член КПРС^[5].

Упродовж 1953—1960 років працював в Одеському музеї західного та східного мистецтва, де у 1956—1960 роках виконував обов'язки заступника директора музею. Згодом викладав у Кишинівському державному університеті. З 1967 року працював в Одеському державному педагогічному інституті імені Костянтина Ушинського, де обіймав посади доцента кафедри історії КПРС і філософії, завідувача кафедри історії і методики образотворчого мистецтва, декана художньо-графічного факультету^[4]. Мешкав в Одесі в будинку на вулиці Горького, № 8, квартира № 26^[6].

Протягом 1972—1975 років — доцент кафедри історії та теорії архітектури Кишинівського політехнічного інституту; у 1975—1981 роках — завідувач кафедри історії мистецтв Кишинівського державного інституту мистецтв^[1].

1992 року разом з дружиною виїхав до Ізраїлю у місто Беер-Шева^[1]. Помер у 2016 році^[7].

Наукова діяльність

Працював у галузі мистецтвознавства. Серед робіт:

• каталог виставки Миколи Шелюта (1956);
• книга «Михайло Божій» (Київ, 1963)^[8];
• книга «Историко-революционная живопись Молдавии» (Кишинів, 1981)^[1];

статті в журналі «Искусство»

• «Агітаційна графіка ЮгРОСТА» (1959, № 1);
• «Оригінальність творчості» (1960, № 6);
• «Втілюючи правду життя» (1962, № 1);
• «Новий тип художника» (1963, № 6).