Воронезька область

Воро́незька о́бласть або Воронізька область^[3], історично Вороніжчина (рос. Воронежская область) — адміністративна одиниця, суб'єкт Російської Федерації. Входить до складу Центрального Федерального Округу.

• Утворена 13 червня 1934
• Адміністративний центр області — місто Воронеж (Вороніж)
• Населення області становить 2,3 млн осіб, густота населення — 44,5 особи/км²

Воронезька область
рос. Воронежская область
Прапор Воронезької області Герб Воронезької області
Країна	Росія
Фед. округ	Центральний
Адмін. центр	Воронеж
Глава	Aleksandr Gusevd
Дата утворення	13 червня 1934
Оф. вебсайт	govvrn.ru​(рос.)
Координати
Площа	52 400 км² (54-а)
• внутр. вод	0,2 %
• найвища точка	невідоме значення
Часовий пояс	MSK (UTC+3)
Чисельність	▲ 2 333 704 (01.01.2016)[1] (23-я) (2014)
Густота	45 осіб/км²
Оф. мови	Російська
Економ. район	Центрально-Чорноземний
ВРП	1 трлн[2] руб.
ISO 3166-2	RU-VOR
ЗКАТО	20
Суб'єкта РФ	36 і 136
Телефонний	(+7)473
Воронезька область у Вікісховищі

Південна частина Воронежчини з містами Острогозьке, Росош і Богучар являє собою частину української етнічної території — Східної Слобожанщини^[3].

Історичні відомості

Див. також: Археологія Воронезької області

Географічне розташування

Воронезька область розташована у центральній смузі європейської частини Росії, у вкрай вигідному стратегічному місці розташування, у вузлі транспортних комунікацій, що йдуть в індустріальні регіони РФ і країн СНД. Області-сусіди: Ростовська, Волгоградська, Бєлгородська, Липецька, Саратовська, Тамбовська, Курська області РФ; Луганська область України.

Площа території області — 52,4 тис. Км², що становить близько третини площі всього Чорнозем'я. Протяжність області з півночі на південь — 277,5 км і з заходу на схід — 352 км

Територія Воронезької області більше території таких Європейських країн як — Данія (43 098 км²), Нідерланди (41 526 км²), Швейцарія (41 284 км²), Бельгія (32 545 км²), Словаччина (49 036 км²)

Орловська область	Липецька область	Тамбовська область
Курська область  Бєлгородська область		Саратовська область
Україна	Ростовська область	Волгоградська область

Природа та клімат

Воронезька область

Розташована у центральній смузі європейської частини Росії, межує на півдні з Україною. Клімат на території області — помірно континентальний м'який, з середньорічною температурою від +5 °C на півночі області до +6,5 °C на півдні і середньою температурою січня від −8 до −10, а липня від +19 до +22. Опадів в середньому за рік випадає від 450 до 550 мм. Головна річка — Дон, 530 зі своїх 1870 км протікає територією області, утворюючи басейн площею 422 000 км².

Природні ресурси

Воронезька область. Дон

Основним за значенням ресурсом області є звичайні, а також потужні й гладкі чорноземи, що займають основну частину території регіону.

Воронезька область розташована в лісостеповій і степовій зонах. На півдні області рослинність різнотравно-типчаково ковилових степів. Рослинність північної частини області характеризується поєднанням лісових і степових ділянок.

Корисні копалини

Мінерально-сировинна база Воронезької області представлена родовищами нерудної сировини, в основному будівельними матеріалами (піски, глини, крейда, граніти, цементна сировина, вохра, вапняк, пісковик) особливо в західних і південних районах регіону. На території Семілуцького, Хохольського й Нижньодівицького районів області є запаси фосфоритів. Область має практично необмежені запаси крейди.

Основні галузі промисловості

Воронеж

За структурою господарства Воронезька область індустріально-аграрна. У складі промисловості переважають машинобудування, електроенергетика, галузі з переробки сільськогосподарської сировини. На них припадає 4/5 загального обсягу промислової продукції, що випускається. Галуззю спеціалізації регіону є харчова промисловість (27 %), друге місце займають машинобудування й металообробка (23 %), третє місце — електроенергетика (18 %).

Промисловість області спеціалізується на виробництві верстатів, екскаваторів, металевих мостових конструкцій, ковальсько-пресового й гірничозбагачувального устаткування, електронної техніки (у тому числі телевізорів), пасажирських літаків, синтетичного каучуку й шин, вогнетривких виробів, цукру-піску, маслобійно-жирової й м'ясної продукції.

На базі розвіданої мінеральної сировини у Воронезькій області працює ряд гірничодобувних підприємств, найбільшими з яких є ВАТ «Павловськграніт», ВАТ «Воронезьке рудоуправління», Семилукский Воронезький комбінати будматеріалів, ВАТ «Подгоренський цементник», ЗАТ «Копанищенський комбінат будматеріалів», «Журавський охровий завод» і інші. В області йде освоєння мінеральних підземних вод.

Сільське господарство

Воронезька область

Воронезька область — великий постачальник сільськогосподарської продукції: в ній вирощують зерно (в основному пшеницю), цукровий буряк, соняшник і інші технічні культури, картоплю й городину. У цілому профіль сільського господарства — буряковий з посівами соняшника й зернових культур, молочно-м'ясним скотарством, свинарством і вівчарством. Середньодушовий коефіцієнт по виробництву крупи — 2,4 (2002), цукру-піску 4,2

• 1829 р. — році вперше у світі селянин Д. Бокарев вичавив соняшникову олію.

Внутрішні розходження, спеціалізація міст

До складу Воронезької міської агломерації входять міста Нововоронеж, Семилуки (завод вогнетривів), селище міського типу Рамонь, село Нова Усмань,

Борисоглєбськ (66,3 тис. жителів) — друге за величиною місто області. Його промисловість спеціалізується на виробництві хімічного устаткування й переробці сільськогосподарської продукції. Є велике виробництво панчішно-трикотажних виробів.

Розсош (64,1 тис. жителів) відома виробництвом хімічних добрив, електроапаратури, переробкою сільськогосподарської продукції.

Історія адміністративних змін

Формування меж Воронезького краю тісно пов'язане з заснуванням Воронежa (1585—1586 рр.) і будівництвом Воронезьких сторож, що охоплюють межиріччя Дону з низов'ями рік Воронеж, Бітюг, Тиха Сосна.

• В XVII столітті Воронеж стає центром Воронезького повіту, у якім по перепису 1678 р. входили чотири стани: Карачунський, Борщевський, Усманський і Чертовицький.
• 1711 р. — Воронеж — губернське місто.
• 1711—1725 р. — Воронеж стає адміністративним центром величезної Азовської губернії. Територія, яка простиралася від Нижнього Новгорода на півночі, до Азова на півдні, і із заходу від Старого Оскола, до Саратова на сході.
• 1725—1928 р. — перейменована у Воронезьку губернію.
• 1779 р. — відбувається різке скорочення розмірів губернії. У її складі залишається 15 повітів: Бєловодський, Бірюченський, Бобровський, Богучарський, Валуйський, Воронезький, Задонський, Землянський, Калітвянський, Коротоякський, Куп'янський, Ливенський, Нижньодівицький, Острогозький, Павловський.
• 1802 р. — зі складу губернії виходить Куп'янський, а входить Новохоперський повіт.
• 1824 р. — зі складу Воронезької губернії виходять два повіти: Бєловодський і Калітвянський.
• 1928—1934 р. утворена Центрально-Чорноземна область.
• 14 травня 1928 р. Постановою ВЦВК затверджені межі ЦЧО, куди ввійшли чотири губернії: Воронезька, Курська, Орловська й Тамбовська, з адміністративним центром у м. Воронежі.
• 13 червня 1934 р. Постановою ВЦВК, ЦЧО розділена на Воронезьку й Курську області.
• 27 вересня 1937 р. зі складу Воронезької області виходить Тамбовська область.
• В 1954 р. виходять Бєлгородська область і Липецька область. Значні зміни торкнулися східних і південних окраїн Воронезької області: території Богучарського й Кантемирівського районів відійшли до Кам'янської області, а частини територій Борисоглєбського, Грибановського, Терновського й Новохоперського районів, до Балашовськой області.
• З 1957 р. території Воронезької області залишаються без змін.

Адміністративно-територіальний устрій і місцеве самоврядування

З 2006 року на території Воронезької області існують 534 муніципальних утворення, у тому числі 3 міських округи, 31 муніципальний район, 29 міських поселень, 471 сільське поселення.

Міські округи:

• Борисоглєбськ
• Воронеж
• Нововоронеж

Муніципальні райони:

• Аннинський район
• Бобровський район
• Богучарський район
• Бутурлинівський район
• Верхньомамонський район
• Верхньохавський район
• Воробйовський район
• Грибановський район
• Калачіївський район
• Кам'янський район
• Кантемирівський район
• Каширський район
• Лискинський район
• Нижньодівицький район
• Новоусманський район
• Новохоперський район
• Ольховатський район
• Острогозький район
• Павловський район
• Панінський район
• Петропавловський район
• Поворинський район
• Подгоренський район
• Рамонський район
• Реп'євський район
• Розсошанський район
• Семилуцький район
• Таловський район
• Терновський район
• Хохольський район
• Ертильський район

Населенні пункти з кількістю мешканців понад 10 тисяч 2007

Воронеж 840,7 Бобров 20,1 Борисоглєбськ 66,6 Анна 19,5 Розсош 62,0 Поворино 17,8 Лиски 54,8 17,0 Нововоронеж 35,6 Грибановський 16,7 Острогозьк 32,3 Сомово 13,6 Бутурлинівка 26,2 Богучар 13,4 Павловськ 25,7 Талова 13,1 Семилуки 24,4 Кантемирівка 12,6 Нова Усмань 22,5 (2003) Ертиль 12,1 Калач 20,3

Населення

Докладніше: Населення Воронезької області^[ru]

Див. також: Українці у Воронізькій області

У наш час, за офіційною російською статистикою, область практично мононаціональна: більшість населення — росіяни. Історично, велику частку населення області складали українці. За даними перепису 1926 року, в області мешкало понад 1 млн українців, або ж 32,60 % населення регіону. Наприкінці 1930-х років почалася активна кампанія зросійщення, яка включала, між іншим, заборону викладання української мови у школах, запис українців росіянами, зміну прізвищ у паспортах на російські тощо. Як результат, офіційна кількість українців у області занижувалася.

Народність	Чисельність в 2010 році, тис[4]
Росіяни	2124,5
Українці	43,0
Вірмени	10,3
Білоруси	3,2
Цигани	5,1
Азербайджанці	5,1
Татари	3,3
Турки	4,2
Німці	1,4
Чеченці	1,3
Чуваші	1,3
Грузини	1,5
Молдовани	2,3
Узбеки	1,9
Таджики	1,6
показані народності з чисельністю понад 1000 осіб

Національний склад за районом за даними 2010 року:^[5]

	росіяни	українці	вірмени
м. Воронеж	96,9 %	1,0 %	0,5 %
м. Нововоронеж	97,8 %	1,2 %	0,1 %
м. Борисоглєбськ	96,6 %	0,9 %	0,3 %
Аннинський район	97,6 %	0,8 %	0,2 %
Бобровський район	95,9 %	1,1 %	0,3 %
Богучарський район	92,5 %	1,6 %	1,0 %
Бутурлинівський район	96,4 %	0,5 %	0,7 %
Верхньомамонський район	95,3 %	1,0 %	1,1 %
Верхньохавський район	95,6 %	0,7 %	0,6 %
Воробйовський район	96,9 %	0,7 %	0,2 %
Грибановський район	94,3 %	0,7 %	0,2 %
Ертильський район	97,1 %	0,4 %	0,2 %
Калачіївський район	97,7 %	0,7 %	0,3 %
Каменський район	94,7 %	0,8 %	0,5 %
Кантемирівський район	90,6 %	5,6 %	1,2 %
Каширський район	98,0 %	0,5 %	0,2 %
Лискинський район	95,7 %	1,0 %	0,7 %
Нижньодівицький район	97,9 %	0,6 %	0,3 %
Новоусманський район	96,2 %	1,2 %	0,5 %
Новохоперський район	95,5 %	0,7 %	0,3 %
Ольховатський район	64,7 %	32,1 %	0,2 %
Острогозький район	96,9 %	1,0 %	0,3 %
Павловський район	96,5 %	1,4 %	0,4 %
Панінський район	95,4 %	0,7 %	0,4 %
Петропавловський район	96,6 %	0,9 %	0,3 %
Підгоренський район	88,6 %	9,2 %	0,4 %
Поворинський район	94,8 %	0,9 %	0,3 %
Рамонський район	95,7 %	0,9 %	0,6 %
Реп'євський район	96,2 %	0,9 %	0,7 %
Розсошанський район	84,6 %	12,9 %	0,4 %
Семилуцький район	96,7 %	0,8 %	0,9 %
Таловський район	96,1 %	0,9 %	0,1 %
Терновський район	97,9 %	0,4 %	0,3 %
Хохольський район	96,7 %	0,8 %	0,6 %
Воронезька область	95,5 %	1,9 %	0,5 %

Особистості

• Бунін Іван Олексійович Письменник, Нобелівський лауреат
• Кольцов Олексій Васильович Поет
• Нікітін Іван Савич Поет
• Маршак Самуїл Якович Дитячий письменник, поет
• Платонов Андрій Платонович Письменник
• Ге Микола Миколайович художник
• Крамськой Іван Миколайович Художник
• Бучкурі, Олександр Олексійович Художник
• Соловйов Лев Григорович Художник
• Кищенко, Александр Михайлович Художник-монументаліст
• Афанасьєв Олександр Миколайович Фольклорист, історик, літературознавець
• Сєверцов Микола Олексійович Вчений, засновник російської орнітології та зоогеографії
• Костомаров Микола Іванович Етнограф, Прозаїк, Поет-романтик
• Вовк Юліан Олександрович — український вчений-правознавець, професор кафедри земельного права і правової охорони природи Харківського юридичного інституту, професор, доктор наук.
• Тушкан Павло Федорович — член Української Центральної Ради.