Шарль Пеґі

Шарль П'єр Пеґі (фр. Charles Péguy; 7 січня 1873 р., Орлеан — 5 вересня 1914, Вільруа) — французький письменник.

Шарль Пеґі
фр. Charles Péguy[1]
Ім'я при народженні	фр. Charles-Pierre Péguy[1]
Псевдонім	Pierre Deloire[1] і Pierre Baudouin[1][2]
Народився	7 січня 1873(1873-01-07)[1][3][…]  Орлеан[4][1]
Помер	5 вересня 1914(1914-09-05)[1][3][…] (41 рік)  Ле-Плессі-л'Евек[1]
Поховання	Grande Tombe de Villeroy (Chauconin-Neufmontiers)d
Країна	Франція[1]
Діяльність	письменник, поет, есеїст, журналіст, філософ, драматург, військовослужбовець, літературний критик
Сфера роботи	література[2][2]
Alma mater	Вища нормальна школа, Ліцей Ланакаль і коледж Сент-Барбd
Знання мов	французька[5][2][…]
Мова творів	французька
Конфесія	католицтво
У шлюбі з	Charlotte Péguyd
Діти	Pierre Péguyd, Marcel Péguyd і Germaine Péguyd
Автограф
Учасник	Перша світова війна
Нагороди	Mort pour la France Конкур женераль Estrade-Delcros awardd (1911) Broquette-Gonin prize in poetryd (1915)
Сайт: charlespeguy.fr
Шарль Пеґі у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах
Роботи у Вікіджерелах

Біографія

Пеґі народився в родині столяра Дезіре Пеґі та майстрині з ремонту стільців Сесіль Кере (Cécile Quéré). Оскільки батько рано помер, хлопчик ріс разом із матір'ю та бабусею, неписьменною фермеркою. Спочатку він навчався в початковій школі в Орлеані, потім був стипендіатом у місцевій гімназії і, нарешті, в ліцеї Лаканаль в містечку Со . Він успішно закінчив середню школу і в листопаді 1892 року розпочав військову службу в Орлеані. Оскільки він був напівсиротою, служба була обмежена одним роком. Після диплому бакалавра філософії, отриманого в липні 1894 року, Пеґі вдалося з третьої спроби скласти вступний іспит до École normal supérieure, яку він залишив у серпні 1898 року після невдачі з випускними іспитами. Зрештою Пеґі відмовився від університетської кар'єри і став книгарем та письменником.^[6]

1895 року Пеґі став членом Соціалістичної партії . 1897 року з'явилася його перша драма «Жанна д'Арк» , яку Пеґі опублікував під псевдонімом. Разом із друзями Пеґі заснував у Парижі книгарню Librairie Georges Bellais. У справі Дрейфуса він приєднався до критики, сформульованої Емілем Золя в памфлеті «J'Accuse». 1899 року вийшов із Соціалістичної партії. Розрив між багатими та бідними тепер вважався нездоланним навіть через прагнення зробити кар'єру.

1908 року Пеґі звернувся до католицизму. У результаті в його творчості з'явилися деякі націоналістичні відтінки.^[7]

1914 року Пеґі мав звання лейтенанта резерву у французькому піхотному полку № 276. Він загинув від ворожого пострілу в голову незадовго до початку битви на Марні. Похований на військовому цвинтарі в Шоконен-Нефмонтьє.

Доробок Шарля Пегі, особливо його критику ідеології прогресу, нещодавно з новою увагою прочитали французькі філософи, соціологи та письменники, зокрема Ален Бадью, Ален Фінкелькраут та Бруно Латур.^[8]

Твори

• Jeanne d'Arc. 1897
• Notre patrie. 1905
• Clio. Dialogue de l'histoire et de l’âme païenne. 1909
• Le mystère de la charité de Jeanne d'Arc. 1910
• Victor-Marie, Comte Hugo. Solvuntur objecta. 1910
• Notre jeunesse. 1910
• Le porche du mystère de la deuxième vertu. 1911
• Le mystère des Saints Innocents. 1912.
• L'argent, L'argent suite. 1913
• Ève. 1913

Переклади українською

Одну поезію Шарля Пеґі українською мовою перекладав Микола Зеров («Прощання з Мезою»^[9]).