Шарль де Тольне

Шарль де Тольне (фр. Charles de Tolnay; при народженні Карой фон Тольнаї (угор. Károly von Tolnai); 27 травня 1899 року, Будапешт, Угорщина — 17 січня 1981 року, Флоренція, Італія) — угорський мистецтвознавець та експерт із творчості Мікеланджело. За словами Ервіна Панофскі — один «із найяскравіших мистецтвознавців» свого часу^[6][7][8].

Шарль де Тольне
Народився	27 травня 1899(1899-05-27)[1][2]  Будапешт, Австро-Угорщина
Помер	17 січня 1981(1981-01-17)[1][2][3] (81 рік)  Флоренція, Італія
Країна	Угорщина  США
Місце проживання	Флоренція
Діяльність	мистецтвознавець, викладач університету, музеєзнавець
Відомий завдяки	Мікеланджело Буонарроті
Alma mater	Віденський університет (1925), HU Berlin (1924)[4], Гамбурзький університет (1929)[4] і Франкфуртський університет (1925)[4]
Знання мов	французька[1], англійська[1], німецька[1], італійська[1] і угорська[1]
Заклад	Колумбійський університет, Принстонський університет і Каза Буонарроті
Членство	Національна академія дей-Лінчей
Роки активності	1925[5] — 1981[5]
Нагороди	Грант Ґуґґенгайма (1948) Prix Fouldd

Життя і творчість

Карой фон Тольнаї народився 27 травня 1899 року в Будапешті, Австро-Угорщина. Він був сином Арнольда фон Тольнаї (угор. Arnold von Tolnai), чиновника угорської адміністрації. У 1918 році він почав вивчати історію мистецтва та археологію як Карл Тольнаї (нім. Karl Tolnai) у Німеччині, спочатку в Берлінському університеті (під керівництвом Адольфа Ґольдшмідта), потім у Франкфуртському університеті (під керівництвом Рудольфа Каутча (нім. Rudolf Kautzsch))^[7].

Протягом цього періоду він також захоплювався мандрами. Між 1921 і 1922 роками він здійснив свою першу поїздку до Бельгії, відвідавши Брюссель, Антверпен, Левен, Гент, Брюгге та Льєж. У 1923 році він відвідав Париж, Окситанію, Іспанію, Лісабон, Турин, Мілан і Венецію. У 1924 році він здійснив стоденну подорож до Італії, відвідавши Флоренцію та Рим, де був вражений мистецтвом Мікеланджело^[7][6].

Він продовжив вивчати історію мистецтва у Віденському університеті (у Юліуса фон Шлоссера та Макса Дворжака^[7]), де написав докторську дисертацію про Ієроніма Босха (1925)^[9].

У 1928 році він став викладачем Гамбурзького університету та другом молодого Ервіна Панофскі. Там він написав книгу про пізню архітектуру Мікеланджело (1929). Потім він переїхав до Риму, де багато досліджував у бібліотеці Герціана. Між 1934 і 1939 роками він викладав історію мистецтва в паризькій Сорбонні, де змінив своє ім'я на «Шарль де Тольне» (фр. Charles de Tolnay). У 1939 році він іммігрував до Сполучених Штатів, громадянином яких він став у 1945 році, працюючи кілька років в Інституті передових досліджень у Принстоні, Нью-Джерсі. За словами Ернеста Г. Вілкінса (англ. Ernest H. Wilkins): «з багатьох спеціалістів, які працюють в Інституті перспективних досліджень, напевно, ніхто не є більш невтомним дослідником, ніж Шарль де Тольне, угорський авторитет у галузі мистецтва Відродження»^[10]. У 1953 році Тольне призначили професором історії мистецтва в Колумбійському університеті, звідки він вийшов на пенсію в 1965 році. У тому ж році він став директором музею Каза Буонарроті у Флоренції, який він допоміг реорганізувати^[7][11].

Він написав фундаментальні дослідження про фламандський живопис, зокрема про Босха, Яна ван Ейка та Робера Кампена, Гуго ван дер Гуса та Пітера Пауля Рубенса, а також про живопис Рембрандта та Яна Вермера. З 1943 року його увага була зосереджена на Мікеланджело, працюючи над 5-томним дослідженням його творчості, яке назвали «найбільшим, найнауковішим дослідженням Мікеланджело нашого покоління»^[12]. Також важливими є його праці про двір Матвія Корвіна, короля Угорщини та Хорватії, а також роботи про Біччі ді Лоренцо, Мазаччо, Філіппо Ліппі, Доменіко Гірландайо, Рафаеля, Леонардо да Вінчі, Тінторетто, Понтормо, Дієго Веласкеса, Ніколя Пуссена, Антуана Ватто, Ежена Делакруа, Поля Сезанна та інших^[6].

Тольне помер 17 січня 1981 року у Флоренції, Італія.

За словами Ервіна Панофскі, Тольне «вирізняється рідкісним поєднанням конструктивної наукової уяви та глибокого знавця… Завдяки своїй надзвичайній енергії д-р ф. Тольне значно розширив наші знання про Босха, Брейгеля і особливо Мікеланджело»^[6].

За словами Ернеста Мангайма: «всі любили Тольне, тому що він мав дуже цікаві думки. Він шукав зв'язок між історією мистецтва, аналізом мистецтва та соціологією»^[13].

Вибрані публікації

• Die Zeichnungen Pieter Bruegels. Munich 1925.
• Die späten architektonischen Projekte Michelangelos. Hamburg, 1929.
• Pierre Bruegel l'ancien. 2 vols. Brussels, 1935.
• Hieronymus Bosch. Basel, 1937.
• Le Maître de Flémalle et les freres Van Eyck. Brussels, 1939.
• History and Technique of Old Master Drawings: A Handbook. New York, 1943.
• Michelangelo. 5 vols. Princeton, 1943—1960.
• Hieronymus Bosch. London, 1966.
• Nuove osservazioni sulla Cappella medicea. Rome, 1968.
• Il riordinamento delle collezioni della casa Buonarroti a Firenze. Rome, 1969.
• L'omaggio a Michelangelo di Albrecht Dürer. Rome, 1970.
• L'«Ultimo» ritratto di Galileo Galilei. Rome, 1975.
• Corpus dei disegni di Michelangelo. Novara, 1975—1980.