Шевченко Олена Олегівна

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шевченко.

Олена Олегівна Шевченко (нар. 13 травня 1982; Київ) — українська громадська активістка, правозахисниця^[2][3], феміністка, ЛГБТ-активістка. Наразі є головою громадської організації «Інсайт»^[4][5].

Шевченко Олена Олегівна
Народилася	13 травня 1982(1982-05-13)[1] (43 роки)  Київ, Українська РСР, СРСР[1]
Країна	Україна
Діяльність	Громадська активістка, ЛГБТ-активістка, феміністка, член правління ILGA World, ініціаторка створення та співголова EL*C.
Alma mater	Національний педагогічний університет імені Михайла Драгоманова
Нагороди	International LGBTQI+ Paris prized Human rights defenders tulipd
Медіафайли у Вікісховищі

Членкиня правління міжнародної організації ILGA World (з 2020). У минулому — членкиня правління міжнародних організацій IGLYO^[6] та ILGA Europe^[7]. Ініціаторка створення лесбійської міжнародної мережі «EL*C»^[8] та її співголова (2018). Співголова організаційного комітету КиївПрайду^[9].

Олена Шевченко є однією із найбільш впізнаваних українських активісток-лесбійок.

Біографія

Народилася 13 травня 1982 року у Києві. Професійно займалася спортом — фехтуванням на рапірах, дзюдо, самбо та вільною боротьбою^[10]. Є майстром спорту з самбо та вільної боротьби^[11].

У 2003 році приєдналася у якості волонтерки до діяльності громадської організації «Жіноча мережа»^[11], яка активно займалася захистом прав ЛБТ-жінок та просуванням ідей фемінізму.

У 2004 році закінчила природничо-географічний факультет Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова^[12] та отримала диплом із відзнакою. Під час навчання у 2001 році отримала відзнаку «Найкраща Студентка року» від фонду Андрія Первозванного^[13]. Продовжила навчання в аспірантурі.

Протягом 2004—2006 років працювала в Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова на посаді викладачки та паралельно інструкторкою-методисткою у спеціалізованій дитячо-юнацькій школі олімпійського резерву, де вела групи з вільної боротьби та дзюдо у якості тренерки^[14]. Протягом 2006—2007 років обіймала посаду старшої викладачки.

Після перших ефірів на тему прав ЛГБТ-спільноти за участі Олени Шевченко, в НПУ імені М. П. Драгоманова почали обговорювати необхідність її звільнення з посади^[15]. Врешті, Шевченко припинила викладацьку практику у навчальному закладі за власним бажанням^[16].

Протягом 2007 року працювала у громадській організації «Жіноча мережа» на посаді проєктної асистентки. Цього ж року разом із однодумцями ухвалила рішення про вихід з організації^[17].

У 2007 році колишні учасниці «Жіночої мережі» створюють ініціативну групу «Інсайт» з метою захисту прав ЛГБТ-людей. У 2008 році «Інсайт» було офіційно зареєстровано як громадську організацію, очільницею якої стала активістка Анна Довгопол^[18]. У липні 2010 року громадську організацію «Інсайт» очолила Олена Шевченко.

Громадська діяльність

Олена Шевченко є співорганізаторкою багатьох правозахисних ЛГБТ та феміністичних акцій в Україні, серед яких — Марші Жінок до 8 березня, Марші трансгендерних людей, акції проти дискримінації ЛГБТ-спільноти в Україні, акції солідарності із ЛГБТ-людьми пострадянських країн та інші^{[19][20][21][22][23][24][25]}.

Олена Шевченко на Марші Жінок у Києві, 2021 рік

З 2007 року проводить тренінги та різноманітні навчальні заходи для українських та іноземних активісток/-ів із прав людини й безпосередньо прав ЛГБТ. Під час Революції гідності проводила для жінок навчання із самооборони, у рамках формування Жіночої сотні^[26].

Олена Шевченко представляє українську ЛГБТ-спільноту на міжнародному рівні. Протягом 2010—2011 років входила до правління міжнародної молодіжної ЛГБТ-організації IGLYO [Архівовано 27 листопада 2020 у Wayback Machine.]^[27]. Протягом 2016—2020 років входила до правління міжнародної ЛГБТ-організації ILGA-Europe, а з 2020 року є членкинею правління ILGA-World^[2].

У 2011 році ініціювала проведення першого відкритого феміністичного маршу в Україні^[28]. Наразі марш став щорічною подією, яка відбувається 8 березня у різних регіонах України. У 2017 році спільно з активістками громадської організації «Інсайт» Олена Шевченко сформувала платформу Марш Жінок^[29], на базі якої відбуваються щорічні феміністичні акції. У 2018 році, після Маршу проти Олени Шевченко як організаторки було порушено справу про адміністративне правопорушення через «наругу над державними символами» через використання символіки об'єднання «Національні дружини» на плакаті однієї з учасниць маршу. 15 березня 2018 року Шевченківський районний суд визнав відсутність складу адмінпорушення^[30].

У 2014 році ініціювала проведення «Фестивалю Рівності»^[31]. Наразі фестиваль проводиться щороку у різних регіонах України. У 2016 році представники праворадикальних груп зірвали проведення фестивалю у Львові та заблокували готель, де проживала Шевченко й інші учасники події^[32]. Подібні блокування та напади повторювалися пізніше, під час фестивалю у Запоріжжі^[33] та Чернівцях^[34].

У 2016 році, під час участі у щорічній конференції ILGA-Europe, виступила однією із ініціаторок створення лесбійської міжнародної мережі «EL*C» [Архівовано 20 вересня 2018 у Wayback Machine.] (англ. European Lesbian* Conference; укр. Європейська Лесбійська* Конференція)^[35]. У 2018 році Олена Шевченко обрана співголовою мережі «EL*C»^[36]. Друга Конференція пройшла у Києві (12-14 квітня 2019). У ній взяли участь 300 людей^[37] із різних країн світу, що стало першою подібною подією для України і значним досягненням правозахисного руху^[38].

У 2020 році Шевченко ініціювала подання судового позову проти Патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета, який заявив, що одностатеві шлюби є однією із причин коронавірусу^[39]. Основною вимогою було спростування поширеної інформації та визнання її недостовірною і дискримінаційною^[40].

Регулярно бере участь у теле-, радіоефірах, де представляє українську ЛГБТ-спільноту, виступає у якості експертки із прав людини для українських та іноземних ЗМІ^{[41][42][43][44]}. Через громадську діяльність Олені Шевченко неодноразово погрожували представники праворадикальних груп. У 2018 році, напередодні проведення КиївПрайду, у соцмережах поширювалася інформація про так зване «сафарі» — полювання на ЛГБТ-активісток і активістів^[45]. У 2019 році у Києві на Олену Шевченко було скоєно напад^[46].

У березні 2023 стала однією з 12 «Жінок року» за версією американського журналу «TIME». За оцінками «Інсайту», у 2022 році Олена Шевченко з колегами зібрала волонтерської допомоги на понад 400 тисяч доларів від різних донорів та кампаній для представників ЛГБТ-спільноти. Ці кошти пішли на закупку для людей різних необхідних речей — від аптечок до гормональних препаратів^[47].

Бібліографія

Олена Шевченко є авторкою та співавторкою публікацій про права ЛГБТ-людей, сексуальну орієнтацію та гендерну ідентичність, серед яких:

• «Дотримання громадянських прав трансгендерних людей» [Архівовано 4 березня 2018 у Wayback Machine.] (2012),
• «Абетка з прав ЛГБТ» [Архівовано 24 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (2014),
• «Сексуальна орієнтація та гендерна ідентичність: питання та відповіді» (2014),
• «Права людини жінок зі спільноти ЛБТІК в Україні» (2019)^[48].