Шедеври усної і нематеріальної спадщини людства

Проголошення шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства було започатковане Генеральним директором ЮНЕСКО 2001 року з метою підвищення обізнаності про важливість нематеріальної культурної спадщини — традицій, ритуалів, танців, музики, знань і звичаїв — а також із закликом до захисту спільнот, які є носіями цих традицій^[1].

Кільком проявам нематеріальної спадщини у різних країнах світу було надано статус «Шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства». Подальші проголошення проводилися раз на два роки^[2], а сам статус мав на меті визнання цінності нематеріальної культури та зобов’язання держав забезпечувати її охорону та розвиток^[3].

2008 року всі 90 проголошених шедеврів були офіційно включені до нового Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства, ставши його першими записами^[4]Representative List of the Intangible Cultural Heritage of Humanity. Процитовано 5 вересня 2009.</ref>.

Історія

ЮНЕСКО визначає усну та нематеріальну спадщину як:

«сукупність традиційних творінь культурної спільноти, виражених групою або окремими особами й визнаних такими, що відображають очікування спільноти тією мірою, якою вони відображають її культурну та соціальну ідентичність»^[5]UNESCO TO PROTECT MASTERPIECES OF THE ORAL AND INTANGIBLE HERITAGE OF HUMANITY. UNESCO Press. 10 травня 2000. Процитовано 5 вересня 2009.</ref>^[6].

До нематеріальної спадщини належать:

• мова, усна література та музика;
• танці, ігри та спорт;
• кулінарні традиції, ритуали та міфології;
• знання про природу й Всесвіт;
• ремісничі ноу-хау;
• культурні простори, де передаються ці традиції^[1][5][7].

Нематеріальна спадщина є сховищем культурного різноманіття^[2]The Samba of Roda and the Ramlila proclaimed Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity. UNESCO Press. 25 листопада 2005. Процитовано 5 вересня 2009."The Samba of Roda and the Ramlila proclaimed Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity". UNESCO Press. 2005-11-25. Retrieved 2009-09-05.</ref>, формою творчого самовираження та рушійною силою живих культур^[5]. Вона є вразливою до впливів глобалізації, соціальних змін і культурної стандартизації^[6], тому ЮНЕСКО заохочує громади виявляти, документувати, охороняти, популяризувати й відроджувати свої традиції^[6].

Захист громадянами площі Джемаа-ель-Фна в Марокко надихнув ЮНЕСКО на створення знака «Шедеври усної та нематеріальної спадщини людства».

Після ухвалення Загальної декларації про культурне різноманіття у листопаді 2001 року^[8] ЮНЕСКО почала розглядати необхідність захисту нематеріальної спадщини на рівні, рівнозначному охороні матеріальних і природних об’єктів^[9].

З 1972 року організація веде Список всесвітньої спадщини, який охоплює пам’ятки культури та природи. Однак цей список не включав живі культурні практики^[5][10]. Тому створення програми «Шедеври усної та нематеріальної спадщини людства» стало відповіддю на потребу розширити поняття культурної спадщини — додавши до нього нематеріальні прояви^[10].

Початок

Ідея проєкту виникла завдяки кампанії зі збереження площі Джема-ель-Фна в Марракеші (Марокко)^[5]. Це місце відоме своїми оповідачами, музикантами, акробатами та іншими народними артистами, але в певний момент воно опинилося під загрозою через урбанізаційний тиск^[5].

	“Видовище на площі Джема-ель-Фна повторюється щодня, але кожного разу воно інше. Змінюються голоси, звуки, жести, глядачі, запахи, смаки, дотики. Усна традиція вплетена у ширший контекст — той, який ми можемо назвати нематеріальним. Площа, як фізичний простір, зберігає багатство усної та нематеріальної традиції.”
— Хуан Гойтісоло, у промові, виголошеній на відкритті Першої прокламації, 15 травня 2001 року, [11]

Місцеві мешканці звернулися до ЮНЕСКО із проханням визнати необхідність захисту таких “культурних просторів”, де передається усна та виконавська традиція. Цей заклик став символічним початком ініціативи, яка закликала ЮНЕСКО до захисту та підвищенні обізнаності про роль усної та нематеріальної спадщини як важливого складника культурного різноманіття та живої пам’яті людства^[5][6]Convention for the Safeguarding of the Intangible Cultural Heritage 2003. UNESCO. Процитовано 5 вересня 2009."Convention for the Safeguarding of the Intangible Cultural Heritage 2003". UNESCO. Retrieved 2009-09-05.</ref>.

Процедура номінації шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства

Китайська опера «Куньцюй» зазвичай включає таких персонажів, як молодий чоловік, головна жінка, старий чоловік та різні комедійні персонажі, всі одягнені в традиційні костюми, і характеризується «динамічною структурою та мелодією (куньцян)». ^[11]

Ноґаку — основна форма японського театру, яка вплинула на бунраку, або японський ляльковий театр, а також на кабукі^[12] Усі три були проголошені ЮНЕСКО шедеврами усної та нематеріальної спадщини людства^[4].

Кастельс, одна з найрепрезентативніших традицій каталонської культури, є одним із проголошених шедеврів Каталонії, Іспанія, у 2010 році. ^[13]

2001 року ЮНЕСКО започаткувала нову програму, метою якої було виявлення, визнання та охорона різних форм нематеріальної культурної спадщини у світі^[1].

Згідно з умовами програми, кожна держава — член ЮНЕСКО мала право висунути один приклад нематеріальної спадщини, що існує на її території. Також дозволялося подавати багатонаціональні номінації^[5], якщо елемент спадщини був спільним для кількох країн.

Категорії номінацій

Нематеріальна спадщина, що подавалася на розгляд, могла належати до двох основних категорій:

• Форми народних і традиційних культурних виразів — тобто мова, музика, танці, ремесла, ритуали тощо.
• Культурні простори — місця, де відбуваються регулярні культурні події або зосереджене живе передавання традицій (ринкові площі, святкування, фестивалі, майстерні)^[14].

Оцінювання та відбір

Номінації розглядала група експертів із нематеріальної спадщини, до якої входили представники спеціалізованих неурядових організацій (НУО). Після цього заявки аналізувало журі з 18 членів, призначених Генеральним директором ЮНЕСКО^[1][14]Proclamation of the Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity (2001-2005). UNESCO Culture Sector. Архів оригіналу за Nov 6, 2009. Процитовано 7 вересня 2009."Proclamation of the Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity (2001-2005)". UNESCO Culture Sector. Archived from the original on Nov 6, 2009. Retrieved 2009-09-07.</ref>.

Для отримання статусу Шедевра усної та нематеріальної спадщини людства кандидат мав відповідати кільком критеріям:

• демонструвати видатну цінність як прояв людського творчого генія;
• мати глибоке коріння в культурній традиції або історії певної спільноти;
• підтверджувати культурну ідентичність цієї спільноти;
• виявляти високу майстерність і технічну досконалість виконання;
• бути унікальним свідченням живої культурної традиції;
• перебувати під реальною загрозою зникнення або деградації^[14].

Умови номінації

Кожна пропозиція мала відповідати ідеалам ЮНЕСКО та принципам Загальної декларації прав людини^[14]Proclamation of the Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity (2001-2005). UNESCO Culture Sector. Архів оригіналу за Nov 6, 2009. Процитовано 7 вересня 2009."Proclamation of the Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity (2001-2005)". UNESCO Culture Sector. Archived from the original on Nov 6, 2009. Retrieved 2009-09-07.</ref>. Держава, яка висувала номінацію, повинна була надати:

• докази участі місцевих спільнот у підготовці заявки та їхню згоду;
• план дій з охорони чи популяризації відповідної форми нематеріальної спадщини або культурного простору, який розроблявся у співпраці з носіями традицій — людьми, які безпосередньо зберігають і передають цю спадщину^[14]

Роль держав і підтримка ЮНЕСКО

Процес номінації заохочував держави:

• створювати національні інвентарі нематеріальної спадщини;
• підвищувати обізнаність громадськості про культурні цінності;
• розробляти стратегії збереження традицій.

Своєю чергою, шедеври, що отримали офіційне визнання, мали право на підтримку ЮНЕСКО, зокрема на фінансування програм охорони та розвитку^[1][3]UNESCO Twenty-eight masterpieces of the oral and intangible heritage of humanity proclaimed. UNESCO Press. 7 листопада 2003. Процитовано 5 вересня 2009."UNESCO Twenty-eight masterpieces of the oral and intangible heritage of humanity proclaimed". UNESCO Press. 2003-11-07. Retrieved 2009-09-05.</ref>.

Результати проголошень

У трьох проголошеннях — 2001, 2003 та 2005 років — ЮНЕСКО надала статус Шедевра усної та нематеріальної спадщини людства 90 об’єктам нематеріальної спадщини з усього світу. Ці елементи стали основою для формування Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини людства, створеного 2008 року.

Проголошення	Дата	Голова журі	Кількість отриманих файлів кандидатів	Кількість проголошених шедеврів	Довідка
1-й	18 травня 2001 року	Хуан Гойтісоло ( Іспанія )	32	19 років	[1]UNESCO ISSUES FIRST EVER PROCLAMATION OF MASTERPIECES OF THE ORAL AND INTANGIBLE HERITAGE. UNESCO Press. 18 травня 2001. Процитовано 5 вересня 2009."UNESCO ISSUES FIRST EVER PROCLAMATION OF MASTERPIECES OF THE ORAL AND INTANGIBLE HERITAGE". UNESCO Press. 2001-05-18. Retrieved 2009-09-05.</ref>
2-й	7 листопада 2003 року	Хуан Гойтісоло (Іспанія)	56	28	[3]UNESCO Twenty-eight masterpieces of the oral and intangible heritage of humanity proclaimed. UNESCO Press. 7 листопада 2003. Процитовано 5 вересня 2009."UNESCO Twenty-eight masterpieces of the oral and intangible heritage of humanity proclaimed". UNESCO Press. 2003-11-07. Retrieved 2009-09-05.</ref>
3-й	25 листопада 2005 року	Принцеса Басма бінт Талал ( Йорданія )	64	43	[2]The Samba of Roda and the Ramlila proclaimed Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity. UNESCO Press. 25 листопада 2005. Процитовано 5 вересня 2009."The Samba of Roda and the Ramlila proclaimed Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity". UNESCO Press. 2005-11-25. Retrieved 2009-09-05.</ref>

Поточний стан

Поступове зростання кількості номінацій і розширення кола проголошених шедеврів свідчили про те, що головна мета ЮНЕСКО — підвищення обізнаності про важливість нематеріальної спадщини — була досягнута.

Збільшення числа країн-учасниць програми привело до ухвалення 2003 року нового міжнародного документа — Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини, яка набула чинності 2008 року^[6]Convention for the Safeguarding of the Intangible Cultural Heritage 2003. UNESCO. Процитовано 5 вересня 2009."Convention for the Safeguarding of the Intangible Cultural Heritage 2003". UNESCO. Retrieved 2009-09-05.</ref>^[15]. Ця Конвенція доповнила Конвенцію про всесвітню спадщину 1972 року, розширивши сферу її дії на нематеріальні культурні явища^[1].

Репрезентативний список

За зразком успішної програми Списку всесвітньої спадщини, ЮНЕСКО створила Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства.Він офіційно замінив попередню програму “Шедеврів усної та нематеріальної спадщини людства” після набуття чинності Конвенції 2008 року.^[6][16] Усі 90 раніше проголошених шедеврів було автоматично внесено до нового списку як перші елементи нематеріальної культурної спадщини^[2]The Samba of Roda and the Ramlila proclaimed Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity. UNESCO Press. 25 листопада 2005. Процитовано 5 вересня 2009."The Samba of Roda and the Ramlila proclaimed Masterpieces of the Oral and Intangible Heritage of Humanity". UNESCO Press. 2005-11-25. Retrieved 2009-09-05.</ref>^[4]. Процедура внесення нових елементів залишається схожою на попередню: держава подає номінацію, яку розглядає спеціальний Міжурядовий комітет з охорони нематеріальної культурної спадщини, що замінив колишнє журі експертів^[17][18].

Елементи, що потребують термінової охорони

Окрім основного списку, ЮНЕСКО створила окрему програму — «Список нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони», який охоплює культурні прояви, які перебувають під загрозою зникнення, попри зусилля місцевих громад щодо їхнього збереження. Для підтримки таких елементів створено Надзвичайний фонд ЮНЕСКО, який фінансує програми термінового захисту^[19].

Міжнародне визнання

Конвенція 2003 року забезпечила міжнародну правову основу, механізми фінансування та стратегії збереження для подальшої ідентифікації, документування й охорони елементів нематеріальної культурної спадщини. Вона набула чинності 2006 року та станом на сьогодні була ратифікована понад 130 державами. Це зробило її одним із ключових інструментів глобального культурного захисту, що сприяє збереженню живих традицій людства.