Шмигельська Леся Василівна

Леся Василівна Шмигельська (Варварук), нар. 3 листопада 1972(19721103), Камінь Рожнятівського району Івано-Франківської області)^[1] — українська поетеса, член Національної спілки письменників України, лавреатка літературних премій: імені Марійки Підгірянки (2015) (Івано-Франківської обласної організації Товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка), Василя Стефаника (2018), Анатолія Криловця (2020), Ярослава Дорошенка (2020), лауреатка ІІІ Всеукраїнського конкурсу імені Леся Мартовича^[2], дипломантка ряду літературних конкурсів, член Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, заступник голови районної літстудії «Горгани», авторка восьми поетичних збірок.

Шмигельська Леся Василівна
Народилася	3 листопада 1972(1972-11-03) (52 роки)  Рожнятівський район, Івано-Франківська область, Українська РСР, СРСР
Діяльність	поетеса
Членство	Національна спілка письменників України

З життєпису

Закінчила Калуське училище культури і мистецтв, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника. Працює бібліотекаркою.

Творчість

У творчому доробку поетеси Лесі Шмигельської поетичні збірки: «Поцілунок літа» (2008), «Жінка з осені» (2010), «Тепло незвіданих доріг» (2012), «Всеобрій» (2014), «ПроСвіт» (2016), «Осанна осені» (2016), «Сьоме небо» (2018), «Поміж миттю і вічністю» (2020).

Вірші авторки друкувалися в літературних та періодичних виданнях в Україні та за рубежем, а також у колективних збірках «З горіха зерня», «Вічний Павло»  (спогади про Павла Казимировича Добрянського), «Рожнятівщина літературна», «Відлуння Майдану», «Воїнам Світла», «Мислити і жити українно» та ін.