Щербак Василь Артемович

Васи́ль Арте́мович Щерба́к (нар. 14 квітня 1928, Матяшівка  — пом. 4 червня 2022, Київ) — український мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства з 1970 року^[1], доцент з 1984 року. Член Національної спілки художників України з 1974 року; заслужений діяч мистецтв України з 2004 року.

Щербак Василь Артемович
Народився	14 квітня 1928(1928-04-14)  Матяшівка, Обухівський район, Київська округа, Українська СРР, СРСР
Помер	4 червня 2022(2022-06-04) (94 роки)  Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	мистецтвознавець
Alma mater	Філологічний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1955)
Заклад	Дніпро Народна творчість та етнологія Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені Максима Рильського НАН України Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Науковий ступінь	кандидат мистецтвознавства (1970)
Вчителі	Колос Сергій Григорович Нечипоренко Сергій Григорович Кирилюк Євген Прохорович Іщук Арсен Олексійович Плющ Павло Павлович Тоцька Ніна Іванівна і Шамрай Агапій Пилипович
Членство	Спілка радянських художників України
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Щербак.

Біографія

Народився 14 квітня 1928 року в селі Матяшівці Обухівського району Київської області УРСР. З відзнакою закінчив Київське училище прикладного мистецтва, де у 1945–1950 роках навчався у Сергія Колоса, Сергія Нечипоренка, Тетяни Флору й інших викладачів. 1955 року закінчив філологічний факультет Київського університету, де навчався у Євгена Кирилюка, Арсена Іщука, Павла Плюща, Ніни Тоцької, Агапія Шамрая.

У 1956–1958 роках працював редактором видавництва «Держлітвидав України»; у 1958–1961 роках — старшим редактором журналу «Народна творчість та етнографія»; у 1961–1974 роках — науковим співробітником^[en] Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені Максима Рильського АН УРСР; у 1974–1983 роках — інструктором Відділу культури Центрального комітету Компартії УРСР; у 1983–1993 роках — доцентом кафедри теорії та історії мистецтва, а з 1994 року — старшим науковим співробітником проблемної науково-дослідної лабораторії Київського державного художнього інституту; старший науковий співробітник Української академії мистецтв^[2].

Жив у Києві, в будинку на вулиці Предславинській, № 38, кваритра № 105^[3]. Помер у Києві 4 червня 2022 року.

Праці

Досліджував теорію та історію декоративно-ужиткового мистецтва, особливо активно друкувався впродовж 1970-х років. Науковий редактор і автор передмов до ряду мистецтвознавчих видань. Автор близько 200 наукових і науково-популярних праць, переважно з декоративного, народного мистецтва, керамологічних і мистецтвознавчих публікацій у періодичних виданнях і збірниках, зокрема:

• «Сучасна українська майоліка» (1974);
• «Українське декоративно-ужиткове мистецтво XX століття. Періодизація та концептуальні засади розвитку» (1997);
• «Немеркнуча мистецька зірка» (До 100-річчя від дня народження Катерини Білокур) (2000);
• «Незабутні. Будівничі української художньої культури»: [збірка науково-популярних нарисів] / [Національна академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва]. — Київ: Фенікс, 2016. — 230с. : іл., фот. — ISBN 978-966-136-352-5;

альбоми

• «Сучасне українське художнє скло» (1980);
• «Єлизавета Миронова» (1987).

співавтор

• «Історії українського мистецтва» (том 6, Київ. 1968);
• збірки «Українське мистецтвознавство» (випуски 2, 3. Київ. 1968, 1969);
• «Матеріалів до словника мистецтвознавців УРСР» (Київ. 1969);
• «Ленін і Україна» (книга 4, Київ, 1970);
• «Шевченківського словника» (том 2, 1977);
• «Истории искусства народов СССР» (том 8, 1977; том 9, частина 1, 1982);
• «Искусство стран и народов мира» (1978).

упорядник каталогів

• «Пластика малих форм. Фарфор» (1976);
• «Декоративний живопис: Марфа Тимченко, Іван Скицюк, Олена Скицюк» (1992);

Упорядник комплекту листівок «Майоліка Опішні» (1975).