Юліус Куперьянов

Юліус Куперьянов (ест. Julius Kuperjanov, 11 жовтня 1894, село Лахово, Псковська губернія — 2 лютого 1919, Тарту) — офіцер Російської імператорської армії, естонський військовий діяч, лейтенант, голова великого партизанського формування, що воював проти Червоної армії під час інтервенції Росії в Естонію.

Юліус Куперьянов
Поручик поручик
Загальна інформація
Народження	29 вересня (11 жовтня) 1894(1894-10-11) деревня Лахово, Духновська волость, Новоржевський повіт, Псковська губернія, Російська імперія
Смерть	2 лютого 1919(1919-02-02) (24 роки) Тарту, Естонія
Поховання	цвинтар Рааді
Військова служба
Роки служби	1915—1919
Рід військ	піхота
Війни / битви	Перша світова війна Війна за незалежність Естонії

Юність

Народився у селі Лахово Псковської губернії, куди переселився дід Куперьянова через протиріччя з Ряпінським мизником-німцем. Батько Куперьянова успадкував маленький хутір, на якому 11 жовтня 1894 з'явився на світ Юліус. 26 грудня того ж року він був охрещений у лютеранській церкві святого Якова у Пскові. У 1904 сім'я Куперьянова переїхала до Юріївського повіту Ліфляндської губернії.

Освіта

Куперьянов закінчив парафіяльну школу в селі Сипе .

У роки Першої світової війни

Командир Ю. Куперьянов

Нарукавна нашивка куперьянівців

Надгробний пам'ятник на могилі Ю. Куперьянова на цвинтарі Рааді в Тарту

У лютому 1915 мобілізований до Російської імператорської армії. Підготовку отримав у 177-му піхотному запасному батальйоні у Новгороді. Після закінчення курсу 4-ї Петроградської школи прапорщиків наказом головнокомандувача 6-ї армією від 15 серпня 1915 був зведений у прапорщики армійської піхоти і направлений до 7-ї запасної маршової бригади в Більськ-Підляський, звідки отримав призначення на фронт до 5-го гренадерського київського полку, під Барановичами. У полку отримав призначення командира команди розвідників, де показав себе хоробрим офіцером. У квітні 1916 року захворів на малярію, для лікування був евакуйований до московського евакуаційного шпиталю № 2.

5 листопада 1916 Найвищим наказом зведений в поручики (зі старшинством з 9 травня 1916). 19 липня 1917 під час чергової вилазки був тяжко поранений у ногу і був евакуйований до Москви. Виписавшись після лікування зі шпиталю попрямував до Естонії, де став заступником командира запасного батальйону Естонської національної дивізії.

У боротьбі за незалежність Естонії

Під час німецької окупації Естонії 1918 року керував підпіллям. Організовував загони Тартуської самооборони (Омакайтсе). У грудні 1918 поручик Куперьянов отримав дозвіл від командира 2-ї піхотної дивізії на формування партизанського загону. Думка про створення партизанського загону виникла у зв'язку із загальним безладдям, що панував у останні дні грудня 1918 року на Південному фронті естонських військ.

Після захоплення Червоною армією Тарту Куперьянов зі своїми людьми відійшов у район Пилтсамаа, де неподалік Пуурманні закінчив формування Тартуського партизанського батальйону. Замість офіційного найменування частину звали на ім'я його командира — Куперьянівським.

14 січня 1919 батальйон взяв безпосередню участь у визволенні Тарту.

31 січня 1919 Куперьянов був смертельно поранений в бою за мызу Паю^[en] під Валгою. Помер у Тартуському шпиталі (Вулиця Валлікрааві, 10) 2 лютого 1919. Був похований у день смерті на цвинтарі Рааді в Тарту. Нагороджений посмертно Хрестом Свободи першого розряду другого ступеня за військові заслуги; другого розряду другого і третього ступенів — за хоробрість.

Символом куперьянівців був череп зі схрещеними кістками, який вони запозичили у батальйонів смерті Російської армії часу Тимчасового уряду. Ця ж символіка була поширена в Збройних силах Півдня Росії (в «ударних» («корнілівських») військових частинах), а також у різних німецьких фрайкорах, що боролися в цей час проти революційного руху в Німеччині та Балтиці.

Нагороди

• Георгіївський хрест 4-го ступеня (з лавровою гілкою)
• Орден Святого Володимира 4-го ступеня з мечами та бантом
• Орден Святої Анни 2-го ступеня з мечами
• Орден Святого Станіслава 2-го ступеня з мечами
• Орден Святої Анни 3-го ступеня з мечами та бантом
• Орден Святого Станіслава 3-го ступеня з мечами та бантом
• Хрест Свободи І класу 2-го ступеня
• Хрест Свободи ІІ класу 2-го ступеня
• Хрест Свободи ІІ класу 3-го ступеня

Увічнення пам'яті

• Наказом Головнокомандувача Йохана Лайдонера від 3 лютого 1919 Тартуський партизанський батальйон перейменували на честь загиблого командира на Куперьянівський партизанський батальйон. Ця військова частина чудово зарекомендувала себе у боях Визвольної війни. 9 березня 1992 цю легендарну частину Естонської армії відновили під назвою Куперьянівський окремий піхотний батальйон.

• У 1925 Куперьянову було встановлено пам'ятник на цвинтарі Рааді в Тарту (скульптор Яан Коорт). Після здобуття Естонією незалежності вулиці міст Тарту, Валга та Пилтсамаа отримали ім'я Куперьянова.

• Увійшов до складеного за результатами письмового та онлайн-голосування списку 100 великих діячів Естонії XX століття (1999)^[1].

• Портрет Юліуса Куперьянова зображений на поштовій марці Естонії 2009 року, випущеної на честь 90-річчя Паюської битви під Валгою під час війни за незалежність. (Yvert et Tellier 583)

Література

• Естонський біографічний словник . — Таллінн, 2002
• Urmas Salo. Julius Kuperjanov Paju lahingus