Юра Гнат Петрович

Юра́ Гнат Петро́вич (27 грудня 1887 (8 січня 1888) , Федвар, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія  — 18 січня 1966(1966-01-18) , Київ, Українська РСР, СРСР ) — український радянський театральний режисер, актор театру і кіно. Народний артист УРСР, народний артист СРСР (1940)^[1]. Лауреат двох Сталінських премій другого ступеня (1949, 1951). Депутат Верховної Ради УРСР 1–5 скликань (1938—1963).

Гнат Петрович Юра
Народився	27 грудня 1887 (8 січня 1888)  Федвар, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Помер	18 січня 1966(1966-01-18) (78 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	Російська імперія  УНР  Українська Держава  Українська РСР  СРСР
Діяльність	театральний режисер, актор театру і кіно
Alma mater	Єлисаветградське земське реальне училище
Відомі учні	Величко Юрій Олексійович і Іванчо Іван Михайлович
Заклад	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Роки активності	з 1936
Партія	КПРС
Батько	Петро Мусійович
Мати	Меланія Григорівна
У шлюбі з	Ольга Рубчаківна
Діти	син Юрій (нар. 1924)
Автограф
Нагороди
Премії
Звання
IMDb	ID 0950998
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Юра.

Біографія

Народився 27 грудня 1887 (8 січня 1888)(18880108) року в селі Федвар (тепер село Підлісне Олександрівського району Кіровоградської області).

З 1907 на професійній сцені в трупі С. Максимовича, де зустрів свого творчого побратима та товариша Семена Семдора.^[2] Далі Юра грав у театрі товариства «Руської Бесіди» у Львові (1913—1914), у Молодому театрі (1917) і в Театрі ім. Т. Шевченка в Києві (1919). Від 1920 в Театрі імені Івана Франка, створеному під опікою УГА у Вінниці, перенесеному 1923 до Харкова, а з 1926 до Києва.

У цьому театрі Гнат Юра працював до 1961 року як мистецький керівник і режисер, підготувавши близько 100 вистав. За першого періоду Гнат Юра переважно імітував репертуар Молодого театру й спирався на драми Володимира Винниченка та модерні західно-європейські п'єси. Від 1929 перейшов на радянсько-український (І. Микитенко, О. Корнійчук) та російський репертуар. З світової класичної спадщини поставив «Дон Карлоса» Йоганна-Фрідріха Шиллера (1936).

У 1934 році у журналі «За марксо-ленінську критику» (№ 12, 1934 рік) опублікована стаття Гната Юри «Націоналістична естетика Леся Курбаса»

«Націоналізм і фашизм — ось той прапор, під яким Курбас, об'єднавшись з цілою групою українських націоналістів, зокрема з ділянки літератури, починає виступати», — пише Г. Юра у статті, яка через кілька років була пред'явлена табірному начальству на Медвежій горі Олексієм Алєєксєєвим, що стало причиною для заборони вистави, яку Лесь Курбас готував в ув'язненні і його заслання на Соловки^[3]".

У розмові з Лесем Танюком Гнат Юра відмовляється від авторства статті, втім, пояснення на диктофон давати відмовляється, обіцяючи виступити з публічною заявою. Така заява так і не з'явилася.

Член ВКП(б) з 1938 року.

Викладав з перервами в Київському театральному інституті (1938—1961).

Помер 18 січня 1966 року. Похований в Києві, на Байковому кладовищі (1 ділянка). Поруч з ним поховані його дружина, акторка Ольга Рубчаківна, і єдиний син, Юрій Юра (1924—2021).

• 
  Театр в місті Олександрія (Кіровоградщина), де Гнат Юра грав на початку кар'єри
• 
  Пам'ятник Гнату Юрі в ролі Швейка, встановлений перед Театром імені Івана Франка в Києві
• 
  Надгробок Гната Юри
• 
  Меморіальна дошка в Олександрії (Кіровоградщина)

Творчість

Як актор залишився найкращим у побутових ролях:

• Терешко, Крамарюк («Суєта», «Житейське море» Івана Карпенка-Карого)
• Копистка («97» Миколи Куліша)

В побутовому плані також виступав у ролях:

• Фіґаро («Весілля Фіґаро» П'єра-Огюстена Бомарше)
• Швейка («Пригоди бравого вояка Швейка» за Ярославом Гашеком)

Фільмографія

• «Дивний сад» (1935)
• «Прометей» (1936, актор)
• «Кармелюк» (1938, актор)
• «Щорс» (1939, актор)
• «Тарас Шевченко» (1951, актор)
• «Незабутній 1919 рік» (1952, актор)
• «В степах України» (1952, співрежисер)
• «Украдене щастя» (1952, співрежисер)
• «Мартин Боруля» (1953, актор та співрежисер)
• «Сто тисяч» (1958, актор та співрежисер)

Нагороди та почесні звання

• Нагороджений трьома орденами Леніна (30.06.1951, 10.01.1958 та 1960), двома орденами Трудового Червоного Прапора (1936 та 1948), орденом «Знак Пошани» (1940), а також медалями.
• Двічі лауреат Сталінської премії (1949 та 1951).
• Народний артист СРСР (1940), народний артист УСРР (1930), заслужений артист УСРР (1923).

Родина

• Зять Івана та Катерини Рубчаків.
• Брат Терентія Юри, Олександра Юра-Юрського, Тетяни Юрівни.

Пам'ять

Портрет Гната Юри на аверсі (ліворуч) ювілейної монети НБУ «100 років Національному театру І.Франка», із cерії «Духовні скарби України»

• В 1967 році в Ленінградському районі Києва (нині Святошинський район, Микільська Борщагівка) на честь Гната Юри названа вулиця і станція швидкісного трамвая.
• На вул. Ольгинській, 2/1 в Києві, де в 1944–1966 роках жив артист, в 1969 році встановлено меморіальну дошку (бронза, барельєф; скульптор Ю.Л. Синькевич, архітектор А.А. Сницарев). Також меморіальна дошка встановлена в місті Олександрії на фасаді міського Палацу культури (колишнього театру) міста.
• В селі Підлісне (Федвар), зараз Кропивницького р-ну Кіровоградської обл. встановлений пам'ятник-погруддя.

Цікавий факт

У Святошинському районі міста Києва вулиця Гната Юри примикає до проспекту Леся Курбаса.