Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Юрський Сергій Юрійович

радянський і російський актор театру і кіно, театральний режисер, сценарист З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Юрський Сергій Юрійович
Remove ads

Сергі́й Ю́рійович Ю́рський (рос. Ю́рский Серге́й Ю́рьевич; 16 березня 1935, Ленінград — 8 лютого 2019, Москва) — радянський та російський актор, режисер. Народний артист РРФСР (1987). Член Спілки кінематографістів Росії.

Коротка інформація Сергій Юрійович Юрський, Народився ...
Remove ads

Життєпис

Узагальнити
Перспектива

Сергій Юрський народився 16 березня 1935 року в Ленінграді, в театрально-музичній сім'ї. Його батько, Юрій Сергійович Юрський (Жихарєв) (1902—1957), дворянин, був відомим режисером, актором, театральним діячем. Він родом з України, виступав із Держоркестром України, взяв вельми поширений на той час у акторському середовищі псевдонім — Юрський. Мати Сергія Юрського, Євгенія Михайлівна (Мойсеївна) Юрська-Романова, єврейка, була музичним педагогом[1].

Закінчив середню школу із золотою медаллю. Поступив без іспитів і навчався на юридичному факультеті Ленінградського університету імені А. А. Жданова. Під час навчання в університеті брав участь в постановках Театру-студії Санкт-Петербурзького державного університету під керівництвом актриси й педагога Євгенії Володимирівни Карпової.

Thumb
Сергій Юрський в ролі Остапа Бендера (1968)

У 1955 році, після 3-го курсу юрфаку, він вступив на акторський факультет Ленінградського театрального інституту імені А. Н. Островського. Після закінчення 2-го курсу, у 1957 році, Сергій Юрський був запрошений до Великого драматичного театру імені Максима Горького.

З середини 1960-х років був одним з провідних акторів трупи Георгія Товстоногова; серед кращих ролей — Чацький, Тузенбах, Езоп в «Лисиці і винограді» Гільєрме Фігейредо, професор Полежаєв в «Неспокійної старості» Леоніда Михайловича Рахманова. Тут же Сергій Юрський дебютував як режисер, поставивши у 1974 році спектакль «Мольєр» по Михайлу Булгакову.

Широку популярність акторові принесли ролі Викниксора у фільмі Геннадія Полоки «Республіка ШКІД» (1966) і Остапа Бендера в «Золотому теляті» (1968) Михайла Швейцера. Виступав як читець з програмами (біля п'ятнадцяти) класичних і сучасних авторів[2].

У 1978 році Сергій Юрський переїхав до Москви і став актором, а згодом і режисером Театру імені Мосради. З 1991 року одночасно грав і ставив спектаклі на сцені театру «Школа сучасної п'єси».

Повість «Чернов», написана ним у середині 1970-х років, стала літературною основою режисерського дебюту в кіно в 1990 році («Чернов»).

З 1996 року був членом опікунської ради Свято-Філаретівського православно-християнського інституту[3].

У 2011 році став Лауреатом премії «Зірка Театрала».

Сергій Юрський був автором декількох книг з прозами та п'єс, написаних ним під псевдонімом Вацетіс[4].

Народний артист РРФСР Сергій Юрський помер рано вранці, 8 лютого 2019 року в московській лікарні[5]. Акторові було 83 роки. Донька артиста Дарина Юрська назвала причиною смерті Сергія Юрського зупинку серця[6].

Громадянська позиція

У 2001 році Сергій Юрський підписав відкритого листа на захист телекомпанії НТВ[7][8]. У 2003 році був серед діячів культури й науки, які закликали російську владу зупинити війну в Чечні і перейти до процесу перемовин[9][10][11]. У 2006 році приєднався до звернення, що засуджувало примусову депортацію громадян Грузії з Росії, пов'язані з цим випадки етнічної дискримінації та загальне погіршення відносин між країнами[12]. Виступав за звільнення Григорія Паська[13][14], Максима Рєзника[15][16], Світлани Бахміної[17][18], Михайла Ходорковського[19][20][21], Платона Лебедева[20][21], Кирила Серебренникова[22][23], учасниць гурту «Pussy Riot»[24][25][26]. У 2007 році підпис Юрського з'явився під зверненням до Володимира Путіна з рекомендацією залишити свою посаду після закінчення другого терміну і під жодним приводом не залишатися очільником держави — «ні в статусі президента, ні у вигляді якогось „загальнонаціонального лідера“»[27][28], проте пізніше актор заперечував цей факт, припустивши, що хтось підписався його ім'ям[29]. Брав участь у масових акціях протесту опозиції[30][31][32]. Неодноразово підтримував ініціативи щодо захисту тварин[33][34][35]. Висловлювався за збереження Центрального будинку актора імені А. А. Яблочкіної[36] і петербурзької клінічної лікарні № 31[37], проти будівництва хмарочосу «Охта-центр»[38].

Напередодні парламентських виборів 2016 року в Росії підтримав заклик до створення коаліції між партіями «Яблуко» і «ПАРНАС» з метою порятунку Росії «від повернення до сталінізму, від націоналізму і старечого імперського синдрому, від репресій у внутрішній політиці, від тотального злодійства і нехтування права»[39][40].

Відповідаючи на питання про свої погляди в інтерв'ю 2018 року, Юрський зазначав, що ніколи не перебував у політичних рухах і вказав на різницю між «опозицією» і «позицією». За словами артиста, його позиція полягає в роботі над новими виставами, а свої відчуття і тривоги він прагне передавати художніми засобами[29].

Позиція щодо агресії Росії в Україні

У 2014 році Сергій Юрський назвав ставлення російської влади і суспільства до України «несподіваним і жахливим проявом національного безкультур'я», засудивши прагнення втручатися в справи сусідньої країни[41]. Коментуючи висловлювання про Крим, який нібито є «споконвічно російською землею», актор порівняв їх з гіпотетичними претензіями жителів сучасних Греції і Туреччини на великі території, що належали цим країнам у минулому[42].

Своє ставлення до дій Росії щодо України в інтерв'ю російському виданню «Зеленоград» у березні 2014 року Сергій Юрський описував так:

Це жахлива неввічливість, це жахливе порушення не тільки правил пристойності, але і того, що створює певний баланс в світі. Це інша нація — дружня, історично пов'язана з Росією, але інша. Зараз Україна — це інша країна[43].

Міністерство культури України включило Юрського до «білого списку» артистів, які підтримують територіальну цілісність країни і виступають проти агресії Росії[44][45].

Remove ads

Фільмографія

Режисер-постановник

Акторські роботи

  1. 1958 — Вулиця сповнена несподіванок — громадянин в капелюсі, епізод у будки регулювальника
  2. 1959 — Повість про молодят — Данило, друг Володі
  3. 1961 — Людина нізвідки — Дивак
  4. 1962 — Чорна чайка — Хосе Гієльматель, снайпер-артист бродячого цирку
  5. 1963 — Кріпосна акторка — князь Микита Петрович Батурін, гусар (співає Лев Морозов)
  6. 1965 — Часе, вперед! — Давид Маргулієс
  7. 1966 — Республіка ШКІД — Віктор Миколайович Сорокін (Вікмиксор), директор школи
  8. 1968 — Золоте теля — Остап Бендер
  9. 1968 — Інтервенція — маски (аристократ, спекулянт, дама і білогвардієць)
  10. 1969 — Король-олень — Тарталья
  11. 1973 — Зламана підкова — Жюль Ардан
  12. 1974 — Вибір мети — Оппенгеймер
  13. 1976 — Дервіш підриває Париж — мусьє Жордан
  14. 1977 — Одного прекрасного дня (Кіноальманах, ф. 2-й) — актор
  15. 1977 — Лев пішов з дому — злий мисливець
  16. 1978 — Дачний будиночок для однієї сім'ї — директор
  17. 1978 — Расмус-волоцюга — Ліф, злодій
  18. 1979 — Місце зустрічі змінити не можна — Іван Сергійович Груздєв
  19. 1979 — Маленькі трагедії — імпровізатор
  20. 1981 — 20 грудня — Сідней Райлі
  21. 1981 — Не бійся, я з тобою — поліцейський пристав
  22. 1982 — Шукайте жінку — метр Роше
  23. 1982 — Падіння Кондора — диктатор
  24. 1982 — Старовинний детектив — Огюст Дюпен, Слінктон
  25. 1984 — Виграш самотнього комерсанта — Людвіг
  26. 1984 — Любов і голуби — дядько Мітя
  27. 1984 — Казки старого чарівника — хранитель казок
  28. 1985 — Береги в тумані — Сідней Райлі
  29. 1986 — Шлях до себе — Ілля Сергійович Котов, керівник відділу НДІ, науковий керівник Крилова
  30. 1986 — Звіздар — Дітц
  31. 1987 — Кінець вічності — Гоббі Фінджі, обчислювач
  32. 1990 — Чернов/Chernov — Арнольд Арнольд, маестро
  33. 1991 — Ау! Пограбування поїзда — професор Лебедєв, геолог
  34. 1992 — Гравці XXI (телеспектакль)
  35. 1992 — Екстрасенс — майстер
  36. 1993 — Пістолет з глушником — Боб, американський шпигун
  37. 1995 — Одкровення незнайомцю — інспектор
  38. 1996 — Королева Марго — Рене, парфумер королеви-матері
  39. 1998 — Чехов і Ко
    1. «Письменник» — старий-письменник
    2. «Пасажир 1-го класу» — Крикунов, інженер
  40. 2000 — Охоронці пороку
  41. 2003 — П'ятий янгол — Яків Семенович
  42. 2007 — Корольов — Ціолковський
  43. 2008 — Не думай про білих мавп — один з авторів
  44. 2008 — Батьки і діти — Василь Іванович, батько Базарова
  45. 2009 — Півтори кімнати, або Сентиментальна подорож на батьківщину — батько Бродського
  46. 2009 — Природний відбір — Віктор Коробов, батько Ольги, бізнесмен
  47. 2011 — Фурцева — Борис Пастернак
  48. 2011 — Товариш Сталін — Сталін
Remove ads

Нагороди і почесні звання

Література

  • Актеры советского кино. Вып. 6. — Л., 1970
  • Кино: Энциклопедический словарь. — М., 1987. — С. 517
  • Всемирный биографический Энциклопедический словарь. — М., 1998. — С. 908
  • Кинословарь. Т. З. — СПб., 2001. — С. 435—437
  • Юрский С. Игра в жизнь. — М., 2002.

Примітки

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads