Якимівка (селище)

Якимівка — селище (до 2024 року — смт) в Україні, адміністративний центр Якимівської селищної громади Мелітопольського району Запорізької області. Населення становить 11 647 мешканців (2018). До 2020 року — адміністративний центр ліквідованого Якимівського району Запорізької області.

селище Якимівка
Герб Якимівки Прапор Якимівки
Скульптура оленя на перетині автошляху Т 0820 Якимівка — Кирилівка з автошляхом міждержавного значення М18
Країна	Україна
Область	Запорізька область
Район	Мелітопольський район
Тер. громада	Якимівська селищна громада
Код КАТОТТГ	UA23080310010091806
Основні дані
Засновано	1833 (192 роки)
Статус	із 2024 року
Площа	8,98 км²
Населення	▼ 11 069 (01.01.2022)[1]
Густота	1297 осіб/км²;
Поштовий індекс	72500—504
Телефонний код	+380 6131
Географічні координати	46°42′7″ пн. ш. 35°9′53″ сх. д.
Висота над рівнем моря	33 м
Водойма	р. Малий Утлюк, Балка Добра
Відстань
Найближча залізнична станція:	Якимівка
До обл. центру:
- залізницею:	139 км
- автошляхами:	149 км
Селищна влада
Адреса	72503, Запорізька обл., Мелітопольський р-н, с-ще Якимівка, вул. Молодих Патріотів, 10А
Голова селищної ради	Чишко Михайло Євгенович
Карта
Якимівка
Якимівка
Якимівка у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Якимівка.

Географія

Селище Якимівка розташоване на Приазовській низовині, на берегах річок Малий Утлюк та Балка Добра, вище за течією на відстані 6 км розташоване село Полянівка, нижче за течією примикає село Володимирівка. Через селище пролягають автошлях територіального значення Т 0820 та залізниця, на якій розташована однойменна станція. Відстань до обласного центру становить 149 км та пролягає автошляхом міжнародного значення М18E105.

Історія

В околицях селища існують кургани, типові для епохи бронзи (I тисячоліття до н. е.).

Селище засноване 1833 року на місці колишнього ногайського аулу Азберду — «нечисленна берда». Заснували її семеро селян мордвинів духоборів — сектантів-іконоборців зі Спаського повіту Тамбовської губернії. В наступні двадцять років сюди також переселились державні селяни із Борисоглібського повіту Тамбовської області та Фатезького повіту Курської губернії. У 1855 році оселилися переселенці зі Спаського повіту Тамбовської губернії. Свою назву Якимівка отримала на честь поліцейського ісправника Якима Колосова, під керівництвом якого відбувся початок заселення даної місцевості.

У 1863 році Якимівка — волосний центр.

Станом на 1886 рік в селі, центрі Якимівської волості Мелітопольського повіту Таврійської губернії, налічувалось 2223 особи, 297 подвір'їв, існували православна церква, єврейський молитовний будинок, школа, 9 лавок, 2 винних склади, 2 постоялих двори, відбувалось 2 ярмарки на рік: 2 лютого та 8 жовтня^[2]. За 3 версти — лавка, постоялий двір, залізнична станція Якимівка.

Наприкінці XIX століття, з розвитком ринкових відносин, селище Якимівка — одне із найбільших пунктів торгівлі зерном. На початок XX століття вантажообіг залізничної станції Якимівка досяг півмільйона пудів на рік.

7 (20) листопада 1917 року, відповідно до Третього Універсалу Української Центральної Ради, увійшло до складу Української Народної Республіки^[3].

У листопаді 1917 року встановлена радянська влада. З 7 березня 1923 року селище — адміністративний центр Якимівського району.

У 1932—1933 роках, під час організованого радянською владою Голодомору, померло щонайменше 116 жителів селища^[4].

У 1957 році Якимівка набула статусу селища міського типу^[5].

4 жовтня 1941 року радянські війська полишили Якимівку. З 1 вересня 1942 року, в ході німецько-радянської війни, селище було центром Якимівської округи. 2 жовтня 1943 року Червоною армією Якимівку звільнено від німецько-фашистських загарбників.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 713-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Запорізької області», селище набуло статусу адміністративного центру Якимівської селищної громади^[6].

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Якимівського району, селище міського типу увійшло до складу Мелітопольського району^[7].

З 24 лютого 2022 року, в ході російського вторгнення в Україну, селище тимчасово окуповане російськими загарбниками.

28 липня 2023 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт № 8263 «Про дерадянізацію порядку вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою». Відповідно до цього законопроєкту, статус селища міського типу в Україні було ліквідовано, а замість нього набуло статусу селища. 24 жовтня 2023 року Президент України Володимир Зеленський підписав закон про дерадянізацію порядку вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України, що діяв 1981 року^[8].

Населення

За даними перепису населення 2001 року, у селищі мешкало 22 201 особа^[9]. Мовний склад населення був таким^[10]:

Мова	Кількість осіб	Відсоток
українська	20767	93,54
російська	1314	5,92
білоруська	24	0,11
болгарська	29	0,13
вірменська	11	0,05
молдовська	18	0,08

Промисловість

Якимівський елеватор

Харчова промисловість, ливарно-механічний завод «Стандарт» (чавунне та кольорове литво, насоси, промислова трубопровідна арматура тощо). Свого часу, за часів СРСР були збудовані асфальтобетонний, комбікормовий, хлібний та завод продовольчих товарів; елеватор, цехи Мелітопольського міського молочного заводу, міжгосподарче підприємство з виробництва продукції птахівництва, міжколгоспна будівельна організація, райсільгосптехніка, райсільгоспхімія, комбінат побутового обслуговування, будинок побуту^[5].

Об'єкти соціальної сфери

• Школа № 1.
• Школа № 2.
• Школа № 3.
• Якимівська гімназія.
• Дитячі дошкільні навчальні заклади: «Росинка», «Топольок», «Сонечко», «Ластівка», «Колосок», «Малюк».
• Лікарня.
• Стадіон «Колос імені М. А. Горлача».
• Якимівський професійний аграрний ліцей.
• Музична школа.
• Будинок культури
• Якимівський краєзнавчий музей.

Гімн Якимівки

Мужнієш у битвах, квітуєш у буднях, Минуле народу шануй, пам'ятай.

Назавжди у серці ти кожного будеш, Якимівко, люба, мій батьківський край.

Особистості

• Ківшар Таїсія Іванівна (нар. 1947) — український історик, доктор історичних наук, професор, Заслужений працівник культури України (2004)^[11]
• Мірошніченко Микола Валентинович — солдат Збройних сил України, боєць Добровольчого корпусу «Правий Сектор»^[12].
• Назаренко Ігор Петрович (нар. 1964) — український вчений-агротехнолог.
• Попов Володимир Геннадійович (1990—2014) — старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Сяров Володимир Володимирович (нар. 1957) — художник, член Національної спілки художників України (2005).
• Шабельник Віктор Іванович (1924—1995) — учасник Другої світової війни, Герой Радянського Союзу.
• Щербина Ігор Іванович (1966—2015) — полковник Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Див. також

• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Запорізька область)