Яковлєв Юрій Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Яковлєв.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Яковлєв Юрій.

Я́ковлєв Ю́рій Васи́льович (рос. Яковлев Юрий Васильевич; 25 квітня 1928, Москва — 30 листопада 2013, там же^[2]) — радянський і російський актор театру і кіно. Народний артист СРСР (1976). Лауреат Державної премії СРСР (1979). Лауреат Державної премії Росії (1994). Один з найвидатніших акторів в історії радянського кінематографа.

Яковлєв Юрій Васильович
рос. Юрий Васильевич Яковлев
Ім'я при народженні	Юрий Васильевич Яковлев
Народився	25 квітня 1928(1928-04-25) Москва, СРСР[1]
Помер	30 листопада 2013(2013-11-30) (85 років) Москва, Росія  серцева недостатність
Поховання	Новодівичий цвинтар
Громадянство	Росія
Діяльність	актор, письменник, мемуарист
Alma mater	Театральний інститут імені Бориса Щукіна (1952)
Заклад	Державний академічний театр імені Є. Вахтангова
Роки діяльності	1952–2013
У шлюбі з	Катерина Аркадіївна Райкінаd, Kira Machulskayad і Irina Sergeevad
Діти	Яковлєва Олена Юріївна, Aleksey Yakovlevd і Антон Юрійович Яковлєвd
Членство	РАМd
IMDb	nm0945085
Нагороди та премії
Російська національна акторська премія імені Андрія Миронова «Фігаро»d (2011) Премія Президента Російської Федераціїd
Яковлєв Юрій Васильович у Вікісховищі

Біографія

Народився 25 квітня 1928 року, в Москві в сім'ї юриста Василя Васильовича і медсестри Ольги Михайлівни Яковлєвих.

З початком Великої Вітчизняної війни сім'ю евакуювали в Уфу, де Юрій працював разом з матір'ю в госпіталі. Після повернення до Москви в 1943 році навчався у вечірній школі, працював помічником механіка в гаражі, захоплювався дипломатією та іноземними мовами, збираючись вступати до МДІМВ.

Однак у 1948 році вирішив подати документи до ВДІКу. Приймальна комісія визнала зовнішність абітурієнта «некіногенічною», і тоді Яковлєв вступив до Щукінського училища на курс Цецилії Мансурової, яке закінчив 1952 року, одразу ж вступивши на службу в театр Вахтангова.

У 1953 році дебютував у кіно в першому албанському художньому фільмі «Великий воїн Албанії Скандербег» Сергія Юткевича, удостоєному спеціальної премії на 7-му Каннському кінофестивалі.

Першою великою кінороллю, що прославила молодого актора, стала роль князя Мишкіна у фільмі «Ідіот» (1958) Івана Пир'єва, яку він з успіхом грав і на театральній сцені.^[3] За спиною Яковлєва понад 70 фільмів і головні ролі в картинах провідних радянських режисерів (Леонід Гайдай, Ельдар Рязанов, Георгій Данелія, Тетяна Ліознова, Володимир Басов та інші).

З кінця 1950-х років займався також закадровим озвучуванням фільмів, а потім і мультфільмів.

Вболівав за московський футбольний клуб «Спартак».^[4]

В останні роки життя не знімався в кіно, а заключною роллю став постарілий Іполит у продовженні «Іронії долі» (2007), знятому через 32 роки після виходу першого фільму.

Востаннє Юрій Васильович в театрі зіграв роль Петра Соріна у виставі «Чайка» за однойменною п'єсою Антона Чехова.

Останні роки життя, смерть та похорон

Востаннє з'явився на публіці 5 листопада 2013 року на благодійному концерті-премії Фонду «Артист»^[5].

Помер у віці 85 років 30 листопада 2013 року в Москві в одній із московських лікарень після тривалої хвороби. Причиною смерті став серцевий напад або набряк легенів.^[6] Прощання з актором відбулося 3 грудня 2013 року в Театрі імені Вахтангова. Похований на Новодівочому кладовищі.^[7]

Фільмографія

Знімався у кіно з 1956 р. Зіграв понад 70 ролей, в тому числі у фільмах:

• «Ідіот» (1958, князь Мишкін),
• «Людина нізвідки» (1961, Володимир Поражаєв),
• «Гусарська балада» (1962, поручик Ржевський),
• «Анна Кареніна» (1967, Облонський),
• «Сюжет для невеликого оповідання» (1970, Потапенко),
• «Іван Васильович змінює професію» (1973, Бунша та Іван Грозний),
• «Любов земна»
• «Доля» (1975—1978, Брюханов, Золота медаль ім. О.Довженка, Державна премія СРСР, 1979),
• «Іронія долі, або З легкою парою!» (1976, Іполіт),
• «Три непогожих дня» (1978, Ігор Васильович Корнілов),
• «Три роки» (1980, Панаурін),
• Кін-дза-дза! (1986, Бі, пацак),
• Віват, гардемарини! (1991, Степан Апраксін),
• «Діти чавунних богів»^[ru] (1995, генерал),
• Іронія долі. Продовження (2007, Іполіт Георгійович).

В українських стрічках:

• «Сутичка» (1972, Юхим),
• «До розслідування приступити» (1986–1987, т/ф, 4 с, Звягінцев).

Література

• Гольденберг М. Ю. Яковлев. М., 1967;
• Труд актера. Вьп. 21-й. М., 1974;
• Кино: Энциклопедический словарь. М., 1987. — С.5І9;
• Всемирный биографический Энциклопедический словарь. М., 1998. — С.913;
• Кинословарь. Т. З. СПб., 2001. — С.444—445.