27-ма Волинська піхотна дивізія

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: 27-ма дивізія.

27-ма Волинська піхотна дивізія (пол. 27 Wołyńska Dywizja Piechoty) — великий підрозділ піхоти Армії Крайової, сформований із сил Волинського округу АК в рамках акції «Буря». Дані про його чисельність суперечливі, на момент мобілізації дивізія налічувала від 6000 до 7000 вояків.^[1]

27-ма Волинська піхотна дивізія
27 Wołyńska Dywizja Piechoty
Вояки 27-ї Волинської піхотної дивізії АК
На службі	15 січня 1944 — 25 липня 1944
Країна	Польська підпільна держава
Належність	Армія Крайова
Вид	піхота
Чисельність	6—7 тис. осіб
Війни та битви	Друга світова війна Акція «Буря» на Волині
Командування
Перший командир	п-к Казимеж Бомбинський «Любонь»
Другий командир	п/п-к Ян Войцех Ківерський «Оліва»
Останній командир	п-к Ян Котович «Тфарди»
Медіафайли на Вікісховищі

Партизанська присяга бійців 27-ї Волинської піхотної дивізії (зима 1944)

Інспекторати, на територіях яких було створено дивізію

Місця зосередження підрозділів 27-ї ВПД АК в районі Володимира і Ковеля

Напад на залізничну лінію Володимир—Ковель

Військові дії 27-ї ВПД АК у шацьких лісах

Пам'ятник 27-й дивізії АК на трасі Армії Крайової у Варшаві

Передісторія

У відповідь на випадки етнічних чисток польської меншини на Волині командування Армії Крайової ухвалило рішення спрямувати підпільні сили на боротьбу з Українською Повстанською Армією. 20 липня 1943 року командувач Волинського округу Армії Крайової видав наказ про створення партизанських загонів, метою яких був захист місцевого польського населення від УПА. Виникло 9 загонів загальною чисельністю близько 1200 вояків.^[2] Другу польську бойову силу на Волині становили загони самооборони чисельністю близько 3600 душ, розташованих на близько ста місцях дислокації.^[2] Вояки цих формувань склали ядро 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової.

4 січня 1944 року війська 1-го Українського фронту Червоної Армії перетнули довоєнний^[a] кордон між СРСР та Польщею в районі Рокитного^[3]. За цих обставин командування Волинського округу Армії Крайової зважилося на втілення в життя плану «Буря» в умовах Волині. Командувач округу Казимеж Бомбинський «Любонь» планував створити бойову одиницю розміром із корпус, завданням якої було б боротися з відступаючими німцями та подати себе перед Червоною Армією господарем Волині.

Мобілізація

16 січня 1944 року командувач округу Казимеж Бомбинський «Любонь» видав наказ про зосередження сил Армії Крайової у західній частині Волині. Штаб округу створив польовий штаб у місті Купичів, а потім у селі Сушибаба. Виконання наказу зіткнулося з низкою труднощів. Частина членів місцевих самооборон не з'явилися на збір через постійну загрозу для свого населеного пункту з боку УПА. На місце збору також не прибули вояки з місцевостей, уже охоплених фронтовими боями. За таких умов полковник «Любонь» на зустрічі офіцерів 28 січня 1944 року вирішив організувати підрозділ завбільшки з піхотну дивізію.^[4] Назву формування запозичили з довоєнної 27-ї піхотної дивізії в Ковелі. Було організовано два полкові угруповання: ковельську «Громаду» та володимирську «Основу»^[5]. Дії на Волині йшли в розріз із планом «Буря», викликавши протести генерала Коморовського. Генеральний штаб негативно поставився до створення 27-ї Волинської дивізії Армії Крайової^[6].

В рамках мобілізаційних зусиль, зокрема за участю полковника Владислава Філяра^[7], до лав Армії Крайової вдалося перетягнути поліцаїв із шуцбатальйону № 107 із Мацеєва^[8]. Крім того, до складу дивізії ввійшла диверсійно-саперна рота з Варшави чисельністю близько 20 осіб. Це була єдина кадрова допомога, яку Волинська дивізія отримала з центральної Польщі.

В результаті мобілізації та концентрації сил у складі дивізії утворилося два полкові угруповання: під кодовою назвою «Громада» (в районі Ковеля) та під кодовою назвою «Основа» (довкола тодішнього Володимира-Волинського), загальною чисельністю близько 6500 вояків^[9]. Тилове забезпечення розташовувалося на базі самооборони в Засмиках.

Бої за операційну базу

Дивізія на етапі становлення оволоділа простором розміром 80 на 40 км. На півдні вона сусідила з сильними пікетами УПА та СКВ. Як наслідок, наявні загони Армії Крайової почали розширювати свою операційну базу. З січня по березень 1944 року проведено 16 великих наступальних акцій проти українських сил, що зрештою витіснило їх із позицій, які загрожували дивізії та польському населенню.^[9] Спільно з радянськими партизанами Петра Вершигори вони оволоділи свинаринськими лісами, які раніше займав підрозділ УПА «Січ». З захоплених місцевостей, побоюючись диверсій, вигнали українське населення.^[10]

Однією з акцій у рамках розширення операційної бази був напад трьох батальйонів Армії Крайової на базу УПА в Озютичах 29 лютого 1944 року. Польський штурм провалився під вогнем стрілецької зброї, а надто з двох важких кулеметів, що стріляли з церковної вежі та млина. До бою на українському боці долучилися і три німецькі літаки Люфтваффе. За українськими джерелами, поляки зазнали значних втрат: 20 убитих і 20 поранених та двоє полонених, які нібито виказали плани польського командування.^[11] На думку Владислава та Єви Семашко, загинуло семеро вояків Армії Крайової, а багато хто отримав поранення.^[12]

У цей час велися бої і проти німців. 23 лютого 1944 року сили угруповання «Основа» вступили в бій із батальйоном вермахту поблизу Володимира.^[13] У ніч із 8 на 9 березня 1944 року угруповання «Громада» здійснило невдалу спробу атакувати місто Голоби, щоб захопити німецькі склади військового спорядження.^[14]

«Буря» на Волині

Докладніше: Акція «Буря» на Волині

На волинському Поліссі

Після прориву оточення завдання 27-ї Волинської піхотної дивізії Армії Крайової залишилося незмінним. Воно полягало в продовженні реалізації акції «Буря» на схід від річки Західний Буг.^[9] У шацьких лісах через втрати особового складу та виснаження після кількох тижнів боїв дивізія зупинилася на реорганізацію^[15] і відпочинок. У навколишню місцевість з метою вивчення оперативних можливостей та поповнення запасів було розіслано патрулі.

Патрулі дивізії вступали в сутички з німецькими та угорськими патрулями. З початку травня 1944 року німецька авіація розвідувала партизанські позиції. До середини місяця німці почали посилювати оточення навколо 27-ї Волинської піхотної дивізії та групи полковника Іванова, яка діяла в цьому районі, налічуючи близько 1200 партизанів. Уранці 21 травня розпочався німецький наступ із використанням значної кількості піхоти артилерії танків та авіації, що призвело до оточення дивізії та радянських партизанських загонів на площі приблизно 4 км².^[9] Увечері 21 травня командування 27-ї ВПД вирішило, що, враховуючи поточну ситуацію, брак постачання та відсутність дозволу на вихід із Волині, дивізія повинна перейти фронт на радянський бік.^[9]

Дивізію було розділено на три колони: штабну колону, колону Коваля і колону Гарди. У ніч проти 22 травня 1944 року вони вийшли за кільце оточення, перетинаючи болота, не обставлені ворожими військами.^[9] Кожна колона мала просуватися самостійно на північний схід (район Дивина), де планувалося об'єднати сили та форсувати річку Прип'ять, на якій фронт стабілізувався. У цей час командир дивізії отримав наказ від головнокомандувача Армії Крайової відійти за Буг. Штабна колона попрямувала на захід і 29 травня 1944 року перетнула річку в районі Дуричів.^[9] Цей наказ не дійшов до двох інших колон, які розпочали свій марш до Прип'яті.

Група Гарди, що налічувала близько 600 вояків, спробувала переправитися через Прип'ять 27 травня 1944 року, зазнавши великих втрат. Від вогню з німецького і радянського боків загинуло приблизно 120 вояків і 114 дістали поранення.[3] Дізнавшись про невдачу групи Гарди, майор Коваль розвернув свою колону та спрямував її на захід, до Західного Бугу. У районі білоруського села Мідне колона Коваля зустріла частину штабної колони. У ніч із 9 на 10 червня 1944 року ці підрозділи одночасно перейшли через Західний Буг у чотирьох точках переправи та попрямували до парчевських лісів^[9].

На Люблінщині

Пам'ятна дошка у Фірлеї

У парчевських лісах бійці дивізії, виснажені тривалими боями, знову відпочивали та поповнювали запаси. Водночас їх підсилили кількома місцевими офіцерами і близько ста унтерофіцерами та рядовими, знайомими з місцевістю. Крім того, до дивізії поступово приєднувалися групи вояків, які проривалися з Волині. В результаті всіх цих підкріплень чисельність дивізії в липні 1944 року досягла приблизно 3260 солдатів.

20 липня Червона Армія форсувала Західний Буг, почавши займати Люблінщину. В обстановці, що склалася (відступ німецьких військ), командування дивізії розпочало підготовку удару по Любліну в рамках акції «Буря». 22 липня майор «Жеґота» привіз від командування округу поставлені перед дивізією завдання акції «Буря» для Люблінщини. Батальйон I/45 Ґзимса із засідки розгромив німецьку колону поблизу Фірлея. Батальйони II/43 Грубого та II/50 Ястшемба, взаємодіючи з місцевим загоном Армії Крайової, оволоділи Любартовом. Уночі батальйон Ястшемба зайняв Міхів, батальйон I/43 Корди захопив Коцьк, а батальйон I/50 Сокола захопив Конякув і Козлувку. Пересування німців були заблоковані в усіх напрямках. Близько полудня 23 липня в Любартів увійшли частини 3-го корпусу Червоної Армії (1-й Білоруський фронт), а пополудні прибули підрозділи Армії Людової під командуванням підполковника Гжегожа Корчинського (звільнені радянськими військами з оточення в парчевських лісах). Ідучи назустріч його вимогам, командування дивізії вивело свої частини з Любартова, зосередивши їх у районі Канювки, Козлувки та Седлиськ. Із командуванням радянського корпусу обумовили принципи подальшої боротьби проти німців.

25 липня у Скробові відбулася зустріч офіцерів дивізії з радянською стороною під проводом генерала Баканова. Здивованим полякам було пред'явлено вимогу здати зброю. Тим часом польські частини оточили радянські війська. Вимушене складення зброї сталося того самого дня у Скробові, а 26 липня підрозділ розформували.

Подальша доля вояків

Після розпуску дивізії, у листопаді 1944 року, НКВС створив спеціальний «фільтраційний» табір у Скробові на Люблінщині, один із кільканадцятьох таких таборів НКВС у Польщі. Там інтернували вояків Армії Крайової, заарештованих НКВС (включно з тими, хто перебував у стройових частинах Польської Армії).

Солдатів дивізії розстрілювали, зокрема в Конколевниці (в урочищі Баран), у Люблінському замку.

27 березня 1945 року 48 в'язнів табору здійснили зухвалу втечу. Тих, хто залишився у Скробові, невдовзі депортували до ГУЛАГу.

Виноски

1. Встановлений у Ризькому договорі польсько-радянський кордон після війни змінили так, щоб він проходив так званою лінією Керзона шляхом підписання 16 серпня 1945 року договору про кордон між урядом СРСР та Тимчасовим урядом національної єдності.