366-й гвардійський мотострілецький полк (СРСР)

366-й гвардійський мотострілецький полк (рос. 366-й гвардейский мотострелковый полк) — мотострілецька частина Радянської Армії та Об'єднаних Збройних Сил Співдружності Незалежних Держав, яка існувала у 1964—1992 роках. Полк перебував у складі 23-ї гвардійської мотострілецької дивізії.

366-й гвардійський мотострілецький полк
Країна	СРСР
Місце розташування	Шамкір Ханкенді Військова база Вазіані
Отримані відзнаки

Військовослужбовці полку взяли участь у Ходжалинській різанині 26 лютого 1992 року, 11 березня полк розформували.

Історія переформувань

• 3-тя Туркестанська кавалерійська дивізія
• 8-й кавалерійський корпус
• 14-та гвардійська кавалерійська дивізія 7-й гвардійський кавалерійський корпус
• 98-й гвардійський механізований полк
• 366-й гвардійський мотострілецький полк

Холодна війна

17 листопада 1964 року нова назва 98-го гвардійського механізованого полку стала 366-й гвардійський мотострілецький Мозирський Червонопрапорний ордена Суворова полк. У 1985 році полк був передислокований з Шемкира до Степанакерта, адміністративного центру Нагірно-Карабахської автономної області (НКАО). Військове містечко полку було розташоване у верхній частині міста біля дороги, що сполучала його з містом Шуша.

До передислокації полку, який був оснащений технікою типу БМП, на території НКАО не було великих військових частин.^[1] Причини передислокації так і не розголошуються. За даними багатьох азербайджанських джерел, це сталося в результаті таємних переговорів високопоставлених вірменських націоналістів з керівництвом Закавказького військового округу.^[2] У 1988 році всі частини 23-ї гвардійської мотострілецької дивізії, крім 366-го полку, базувалися в Кіровабаді (нині Гянджа, Азербайджан).^[3]

Карабаська війна і Ходжалинська різанина

У другій половині 1987 р. в НКАО виникла гостра міжнаціональна напруга. У лютому 1988 року криза в регіоні загострилася після Сумгаїтського погрому. У особового складу полку спостерігаються ознаки деморалізації через чинники постійних нападів на військовослужбовців з метою захоплення зброї, відсутності належного продовольчого забезпечення, неукомплектованості та тиску з боку місцевого населення. Недоукомплектованість особовим складом, що вплинуло на неможливість забезпечення надійної охорони об'єктів полку. «Офіцери і солдати місяцями не отримували грошей, тижнями не їли хліба, їли лише сухарики з НЗ (надзвичайного резерву)».^[4] В таких умовах до кінця 1991 року багатьом офіцерам полку почали надходити пропозиції брати участь у бойових діях на платній основі на боці вірменських збройних формувань. 25 грудня 1991 року, після розпаду Радянського Союзу, полк офіційно увійшов до складу Об'єднаних збройних сил СНД. У цей момент офіцери полку почали надавати допомогу вірменському населенню, а частини, що базувалися в Гянджі, стали на бік азербайджанського населення. Фактором цієї зміни в політиці був той факт, що 50 із решти 350 осіб полку були вірменами, включаючи командира 2-го батальйону майора Сейрана Оганяна.^[5][6] Особливо корисними для вірменської армії були десять танків полкової танкової роти.^[7]

Після нападу на полк 23 лютого^[8] полк брав участь у масовому вбивстві кількох сотень азербайджанських мирних жителів у місті Ходжали 26 лютого.^{[9][10][11][12]} Подія, відома сьогодні як Ходжалинська різанина, була найбільшою окремою різаниною за весь конфлікт у Нагірному Карабасі.^[13] «Червона зірка» повідомляла, що особовий склад 366-го полку брав участь у «бойових діях» у місті «незважаючи на категоричні накази командування військового округу», і що у багатьох із полку, у яких проводилися вибіркові обшуки, були «великі гроші, в тому числі іноземна валюта».^[14] Російська влада на сьогодні заперечує причетність полку до звірств під Ходжали.^[15][16] Після розстрілу керівництво Об'єднаних збройних сил СНД ухвалило рішення про евакуацію полку зі Степанакерта у Вазіані на території Грузії. 1 березня почався відхід полку, який супроводжувався боями з формуваннями вірменських добровольців. Через 10 днів у Вазіані полк розформували.^[17][18][19]

Командири

• Полковник Олександр Коливанов (1988—1990)
• Підполковник Юрій Зарвігоров (1990—1992)^[20]