Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
76-мм дивізійна гармата зразка 1902 року
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року — легка польова артилерійська гармата калібру 76,2 мм (3 дюйми), що вироблялася в Російській імперії та СРСР. Активно використовувалася у російсько-японській війні, Першій світовій війні, Українсько-радянській війні, Громадянській війні в Росії та інших збройних конфліктах за участі держав, що входили до Російської імперії. Модернізовані варіанти цієї гармати використовувалися на початку Другої світової війни.
Remove ads
Історія створення
Узагальнити
Перспектива
Тактико-технічні вимоги
В кінці XIX ст. в артилерії ряду країн з'явилися патронні гармати з високою початковою швидкістю пострілу, лафети мали противідкатні пристрої, що забезпечували відкат дула по осі його каналу. У російському флоті такі гармати були прийняті ще 1891 року, зокрема 75-мм гармати Кане у 50 калібрів.
У польовій артилерії російської імператорської армії застосовувалися застарілі зразки озброєння. Головне артилерійське управління інтенсивно проводило випробування патронних гармат зарубіжних фірм. У 1892—1894 були випробувані скорострільні 61-мм та 75-мм гармати Норденфельда, 60-мм та 80-мм гармати Грюзона, 75-мм гармата Сен-Шамона. У вересні 1896 була випробувана польова патронна гармата російського Олександрівського заводу. В результаті, у грудні 1896 року головне артилерійське управління розробило тактико-технічні вимоги до польової скорострільної гармати, калібр якої мав бути 3 дюйми (76,2 мм), кут вертикального наведення від -5 до 17°. Маса дула не більше 393 кг, маса системи у бойовому стані — 983 кг, у похідному стані — 1900 кг. Маса снаряду близько 6,35 кг, початкова швидкість — 548,6 м/с. В комплектацію повинні були входити передок та зарядник ящик.
3-дюймова гармата зразка 1900 року
Російські Обухівський, Олександрівський, Путилівський, Металічний заводи та зарубіжні фірми Крупа, Шатільон-Камантрі, Шнейдера та Максима отримали пропозицію виготовити відповідний прототип гармати. У 1897—1898 11 прототипів гармат були отримані після чого почалися усебічні випробування стрільбою та перевезенням на відстань 600 км. Найкращою була визнана система Путилівського заводу, у конструкції якої були використані деякі елементи французької гармати Кане. 9 лютого 1900 року гармата була прийнята на озброєння як «Тридюймова польова гармата зразка 1900 року».
Подальші розробки та прийняття на озброєння гармати зразка 1902 року
76-мм гармата зразка 1900 року була набагато кращою ніж польова гармата 1877 року, проте у її конструкції використовувалась низка застарілих елементів. Тому пошук оптимальної конструкції продовжувався і 1900 року головне артилерійську управління отримало для випробувань нові системи польових скорострільних гармат фірм Крупа, Сен-Шамона, Шнейдера та Путилівського заводу. Усі ці системи мали гідравлічне гальмо відкату та пружинний накатник. 76-мм дивізіонна гармата зразка 1902 року, відома як «тридюймовка», була розроблена на Путіловському заводі у Санкт-Петербурзі конструкторами Л. А. Бішлягером, К. М. Соколовським та К. І. Липницьким з урахуванням досвіду виробництва та експлуатації першої гармати даного калібру. 16 січня 1901 року імператор розпорядився замовити у Путиловського заводу 12 гармат з новими лафетами для перевірки їх у військах. Результати виявилися не вповні задовільними, тому довелося ще раз змінити конструкцію лафету. Після нових випробувань у військах 3 березня 1903 року гармату було прийнято на озброєння як «3-дюймова гармата зразка 1902 року» — тридюймівку.
Remove ads
Опис
Узагальнити
Перспектива
Для свого часу ця гармата мала багато корисних нововведень у своїй конструкції. До їх числа входили противідкатні пристрої, механізми наведення по горизонту та куту піднесення, прецизійні приціли для ведення вогню з закритих позицій та прямою наводкою, двотатктний поршневий затвор, що легко відкривається, унітарне заряджання.
Для спрощення серійного виробництва у конструкції гармати мінімально використовувалися високолеговані марки сталі, в основному гармата була зроблена з дешевих низьколегованих та вуглеродистих сталей.
Набої до гармати включали в себе осколкові снаряди, шрапнель та картеч. Існували також спеціалізовані види боєприпасів — димові, запалювальні та хімічні.
Балістика та внутрішній устрій дула цієї тридюймовки були аналогічними гарматі зразка 1900 року. Цапфи та цапфенне кільце були відсутніми. Дуло зчіплювалося з люлькою за допомогою «бороди» та двох спрямовуючих захватів. Гармата мала чудові балістичні характеристики. За маси гранати 6,5 кг та початкової швидкості 588 м/с дальність вогню досягала 6200 м куті підвищення 16° (максимальний для гармати на польовому лафеті) або 8540 м при куті підвищення 30°. З великих кутів підвищення дальність зростала незначно, наприклад при 40° вона становила 8760 м, тобто підвищувалася усього на 220 м при різкому зростанні відхилення снаряду (бокове та за дальністю).
Лафет мав принципово нову конструкцію для російських сухопутних гармат — відкат відбувався по осі каналу. Противідкатні пристрої розміщалися у люльці під дулом. Після пострілу циліндр гідравлічного гальма відкату переміщався разом з дулом. Пружини відкатника надягнуті на циліндр гальма відкату. Підйомний та поворотний механізми гвинтового типу. Вісь лафету виготовлялася зі сталі, а колеса — з дерева. Гармата перевозилися шістьма конями.
Remove ads
Порівняння з аналогами
Узагальнити
Перспектива
Загалом 76,2-мм гармата мала найкращі балістичні характеристики та переважала германську та австро-угорську гармати, проте на практиці ці переваги нівелювалися важкістю управління вогнем на дистанціях понад 5 км та меншою кількістю куль у шрапнельному снаряді (260 замість 315 у австро-угорській 8-см польовій гарматі М.5).[1]
Скорострільність всіх вищенаведених гармат досягала 10 і більше пострілів на хвилину.
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads