Копілефт

Copyleft — метод використання механізмів авторського права таким чином, щоб зробити об'єкт авторського права, його модифікації та похідні вільними для розповсюдження й удосконалення^[1]. Копілефт первісно виник як метод ліцензування вільного програмного забезпечення, але може застосовуватися й до інших об'єктів авторського права^[2][1][3].

Символом копілефту є розвернута латинська літера «с».

Дія копілефту полягає в тому, що власник авторських прав дозволяє вільно використовувати, змінювати та розповсюджувати його твір або будь-який похідний твір за умови, що засади розповсюдження залишаються незмінними (тобто будь-яка переробка твору також поширюється на умовах копілефту^[1]).

Термін «copyleft» утворений поєднанням англійських слів «copy» та «left». Він підкреслює використання авторського права для захисту прав і свобод користувачів, на відміну від традиційного copyright'у, який обмежує ці права^[1].

Передмова

Однією з найважливіших причин, чому розробники та автори можуть захотіти надати копілефт на свою роботу, є прагнення створити найбільш сприятливі умови для внесення іншими свого вкладу у вдосконалення чи розширення цієї роботи.

Надання копілефту має серйозний ідеологічний підтекст. Подібні ідеологічні суперечки оминули засновника одного з найуспішніших копілефт-продуктів — Лінус Торвальдс вважає, що застосування практичної сторони ліцензії GNU GPL для програмного забезпечення Linux було вирішальним для його подальшого розвитку (див. розділ Комерційна розробка копілефт-продуктів).

В інтерв’ю, опублікованому 18 серпня 2004 року в журналі «Business Week», Лінус Торвальдс зазначив, що, на його думку, відкритий код програмного забезпечення є стабільнішим і надійнішим у порівнянні з традиційним програмним забезпеченням, яке захищене копірайтом. У цьому контексті він порівняв науку з магією: у науці нові відкриття базуються на попередніх, тоді як у магії хтось завжди зберігає секрет і не дозволяє іншим осягнути його сутність та розвинути. Як свідчить історія, магія зникла, і те саме, на думку Лінуса Торвальдса, очікує традиційне програмне забезпечення.

Методи застосування копілефту

Поширеною практикою забезпечення вільного використання, копіювання і розповсюдження матеріалів є їх ліцензування, за умовами якого кожен може:

1. користуватися ліцензованим матеріалом без обмежень;
2. поширювати необмежену кількість його копій;
3. змінювати матеріал у будь-який спосіб.

Однак цього недостатньо, щоб гарантувати, що похідні матеріали, створені на основі таких робіт, також будуть поширюватися на вільних умовах. Тому умови копілефту зобов’язують власника похідних матеріалів поширювати їх на тих самих умовах ліцензії, що й оригінал.

Інші положення копілефт-ліцензій, які повністю виключають можливість обмеження вільного використання, копіювання і поширення матеріалів, передбачають:

• заборону відкликати копілефт-ліцензію;
• вимогу зберігати матеріал і його похідні у форматі, придатному для модифікацій (наприклад, для програмного забезпечення — у вигляді вихідного коду, який можна скомпілювати без перешкод);
• необхідність у певній мірі документувати матеріал і його зміни (керівництва користувача, описи тощо).

Зазвичай для дієвості таких ліцензій необхідно творчо формулювати вимоги та враховувати особливості законодавства у сфері інтелектуальної власності. Наприклад, за законами про авторське право всі особи, які зробили внесок у створення копілефт-продукту, формально є співвласниками авторських прав на нього. Водночас, погоджуючись на умови ліцензії, вони добровільно відмовляються від частини цих прав — зокрема від права бути єдиними розповсюджувачами копій.

Залежно від законодавства різних країн, умови ліцензій, що реалізують копілефт, також можуть відрізнятися. Наприклад, у деяких країнах дозволяється продаж програмного забезпечення без гарантійних зобов’язань у стандартному GNU GPL-стилі (див. розділи 11 і 12 GNU GPL версії 2 [Архівовано 3 лютого 2005 у Wayback Machine.]). Водночас у більшості європейських країн дистриб’ютор програмного забезпечення не може відмовитися від гарантій щодо проданого продукту, тому межі таких гарантій описані в місцевих копілефт-ліцензіях (див. ліцензію CeCILL [Архівовано 8 серпня 2010 у Wayback Machine.], яка дозволяє переліцензування на умовах GNU GPL — розділ 5.3.4 — у поєднанні з обмеженою гарантією — розділ 9).

Історія виникнення та визначення терміна «копілефт»

Концепція «копілефт» виникла під час роботи Річарда Столмена над інтерпретатором Lisp. На прохання компанії «Symbolics», виробника комп’ютерів, Столмен дозволив використання свого інтерпретатора на умовах суспільного надбання. Компанія розширила й удосконалила програму, однак відмовилася надати Столмену доступ до внесених змін. Це підштовхнуло його шукати спосіб запобігти подібним випадкам у майбутньому.

Оскільки він вважав скасування авторського права нереальним у короткій перспективі, Столмен вирішив діяти в межах чинного законодавства і в 1984 році створив першу копілефт-ліцензію — «GNU General Public License» (GPL). Вона вперше дозволяла автору передавати користувачам максимально широкі права на програму, незалежно від подальших змін у коді. Це поширювалося лише на тих, хто отримав програму, а не на невизначене коло осіб, що було максимально можливим у межах існуючого законодавства. Тоді сам термін «копілефт» ще не застосовувався.

За деякими джерелами, слово «копілефт» уперше з’явилося наприкінці 1970-х у вільно поширюваній версії BASIC під назвою «Tiny BASIC». У тексті програми були написи «Всі обов’язки застережено» та «копілефт» — як пародія на звичні позначки «Всі права застережено» і «Copyright». Сам Столмен пов’язує походження терміна з Доном Хопкінсом, який у 1984 чи 1985 році надіслав йому лист із написом на конверті «Copyleft — all rights reversed» («Копілефт — всі права перекручено») [Архівовано 27 квітня 2019 у Wayback Machine.], після чого Столмен почав використовувати цей термін для опису своєї концепції.

Визначення терміна «копілефт» залишається дискусійним. Спершу його вживали як жартівливу заміну слову «копірайт», а також як позначення умов ліцензії GNU General Public License, створеної Столменом у межах проєкту Free Software Foundation. Фраза «програма захищена копілефт» фактично означала «програма поширюється на умовах GPL» (GPL стала де-факто стандартом для всіх копілефт-ліцензій). Іноді слово використовується і як дієслово, наприклад «він копілефтив останню версію своєї програми», але в такому випадку воно має ширше значення й може стосуватися будь-якої подібної ліцензії.

Через особливості використання програмних бібліотек, Free Software Foundation розробила GNU Library General Public License (LGPL), яка дозволяла застосовувати бібліотеки без обов’язкового поширення копілефт-умов на весь проєкт. Пізніше назву змінили на GNU Lesser General Public License, щоб підкреслити «слабкість» її копілефт-вимог і заохотити авторів бібліотек віддавати перевагу звичайній GPL [Архівовано 22 травня 2005 у Wayback Machine.].

Типи копілефт та співвідношення з іншими ліцензіями

Суспільне надбання

Роботи, розміщені у суспільному надбанні, не обмежуються авторським правом: їх можна вільно використовувати, копіювати й змінювати. Автор похідної роботи може ліцензувати власні внески на будь-яких умовах, окрім частини, що походить із суспільного надбання. У результаті похідний продукт може навіть конкурувати з оригіналом. Тому матеріали з громадського домену за визначенням не підпадають під повний копілефт.

Копілефт і не-копілефт у відкритому програмному забезпеченні

Копілефт є ознакою окремих типів ліцензій на відкритий код програмного забезпечення. Він став центральним пунктом ідеологічних суперечок між прибічниками відкритого коду та рухом за вільне програмне забезпечення. Копілефт — це юридичний механізм, який забезпечує відкритість як оригінальних, так і модифікованих версій робіт. Якщо ліцензіат поширює похідну версію без дотримання цих умов, ліцензія може бути припинена, що позбавляє його права на подальше використання й розповсюдження.

Багато відкритих ліцензій, зокрема для BSD, X Window System та Apache, не є копілефт-ліцензіями, оскільки не вимагають поширення змін на тих самих умовах. Дискусії про «найбільшу свободу» точаться навколо того, чиї інтереси пріоритетні: користувачів майбутніх версій (копілефт — «свобода від» обмежень) чи авторів першої похідної роботи (некопілефт — «свобода для» комерціалізації). Це можна розглядати як різницю між «свободою для користувачів» і «свободою для розробників». (Див. розділ «Ідеологічні дебати».)

Суворий і слабкий копілефт

«Суворим» називають копілефт, який поширюється на всі похідні роботи й має ефективні засоби правозастосування. «Слабкий копілефт» обмежується лише певними видами похідних робіт (наприклад, залежно від способу їх створення). Цей термін часто використовують для ліцензій, де копілефт-умови діють вибірково.

Приклади суворого копілефт: GNU General Public License, Q Public License. Приклади слабкого копілефт: GNU Lesser General Public License, Mozilla Public License. Приклади некопілефт-ліцензій: X11, BSD.

Повний і частковий копілефт

Повний копілефт означає, що всі частини роботи (крім самої ліцензії) можуть бути змінені будь-ким. Частковий копілефт обмежує це право, залишаючи деякі елементи без можливості модифікації. Так, у сфері мистецьких творів повний копілефт інколи небажаний або практично неможливий.

Спадковість (share-alike)

Умова спадковості означає, що будь-які свободи, які діють для оригінальної роботи, зберігаються і для похідних. Тобто всі «повні» копілефт-ліцензії містять цю вимогу, але «часткові» можуть її також передбачати. Замість традиційного гасла «всі права застережено» чи жартівливого «всі права перекручено» у таких ліцензіях часто вживають формулу «окремі права застережено».

Ідеологічні дебати

Для багатьох копілефт — це спосіб використовувати чинне законодавство у сфері інтелектуальної власності як інструмент для усунення обмежень, які те саме законодавство накладає на розповсюдження та розвиток знань, що належать людству. При такому підході метою копілефт є мінімізувати обмеження, встановлені «режимами інтелектуальної власності».

Більшість тих, хто розглядає копілефт у цьому сенсі, вбачають у Річарді Столмені не лише творця канонічної копілефт-ліцензії (GNU General Public License), а й ідеолога, який пропонує способи подолати культурні обмеження, починаючи з перевернення концепції копірайту. Водночас ідеологія, на якій базується рух за відкритий код програмного забезпечення, наприклад, сформульована Еріком Реймондом, є сучаснішою у сенсі ставлення до культури (або, принаймні, використовує менш радикальний підхід). Її виникнення призвело до неминучого зіткнення з концепцією Столмена та його Free Software Foundation наприкінці XX століття. Хоча те, що зазвичай називають спільнотою відкритого коду програмного забезпечення, зокрема Slashdot, можна розглядати як приклад більш-менш мирного співіснування прихильників суворого копілефт та носіїв подібних чи навіть протилежних ідеологій.

Попри те, що «копілефт» не є законодавчо закріпленим терміном, його розглядають ідеологи як правовий механізм. Оскільки він сформувався в результаті політичних та ідеологічних дебатів навколо проблем інтелектуальної власності, відтак виникли й певні розгалуження всередині самого руху копілефт. Дехто вбачає у ньому перший крок до скасування будь-яких форм авторського права. Проте така мета не зовсім узгоджується зі Столменом і Free Software Foundation, які радше розглядають її як повернення до суспільного надбання, без захисту на зразок копілефт, коли розробники програмного забезпечення не матимуть жодних обмежень щодо поширення й продажу бінарних файлів без відкриття їх вихідного коду. Інші ж наголошують, що у разі повного скасування копірайту потреба в захисті чи примусовому ліцензуванні зникне сама собою.

Чи можна «заразитися» копілефт?

Копілефт-ліцензії іноді називають вірусними копірайт-ліцензіями, особливо ті, хто вважає себе потенційними «постраждалими», адже будь-які похідні роботи за умовами копілефт також повинні бути копілефт. Зокрема, копілефт-роботи не можна легально використовувати в продуктах, що розповсюджуються без вихідного коду (як більшість комерційних програм), без спеціального дозволу від авторів оригіналу. Тому їх застосування здебільшого обмежується внутрішнім використанням.

Термін «вірусний» тут використовується за аналогією до поширення біологічного вірусу, який вражає орган або популяцію подібних особин. У контексті ліцензій та правових зобов’язань «вірусний» стосується будь-чого, що поширюється шляхом «приєднання» до чогось іншого, незалежно від того, чи це «зараження» підвищує цінність кінцевого результату.

Прибічники копілефт наголошують, що аналогія з комп’ютерними вірусами є некоректною: комп’ютерні віруси заражають систему без відома користувача і завдають шкоди, тоді як автори похідних робіт свідомо погоджуються з умовами копілефт, а кінцеві користувачі отримують від цього вигоду. Саме тому чимало авторів уникає термінів вірусний чи заразний через їх негативне забарвлення.

Також прихильники копілефт підкреслюють, що означення вірусний є поза юридичною практикою. Наприклад, Ібен Моглен, професор права Колумбійського університету та радник Free Software Foundation, зауважує, що GPL є саме ліцензією, а не контрактом. Ба більше, GPL встановлює обмеження лише у випадку публічного поширення похідних робіт — для внутрішнього використання обмежень немає.

Коли GPL називають «вірусною ліцензією», часто мають на увазі інше явище: ймовірність того, що публікація нових матеріалів на умовах GPL створює позитивний мережевий ефект зворотного зв’язку, завдяки якому постійно зростає масив копілефт-матеріалу. У програмуванні повторне використання коду — одна з головних цілей, що дозволяє зекономити зусилля й швидше створити працездатний продукт, використовуючи вже готові модулі. Розробники ж не-копілефтових програм нерідко змушені «винаходити колесо заново», оскільки доступний набір відкритих некопілефтових компонентів обмежений.

Копілефт-ліцензії цінуються й набувають популярності у спільних проєктах саме тому, що вони «вірусні» — тобто поширюються на всі похідні роботи, «заражаючи» їх вимогою повторної інтеграції змін у майбутні версії. Це забезпечує єдині ліцензійні умови, вільний доступ до матеріалів і стійкість копілефт-проєктів до роздроблення, адже всі автори оригіналу можуть користуватися будь-якими похідними версіями. Корисні модифікації зазвичай поєднуються, а різні гілки підтримуються лише доти, доки на них є попит.

Якщо ж прибрати «заразність» із копілефт-ліцензій, створюються передумови для комерційного контролю над похідними роботами (наприклад, розширеними чи перекладеними версіями). Це вважається однією з головних вад не-копілефт-проєктів, зокрема руху «відкритого коду програмного забезпечення». Існує думка, що у випадку з Linux вдалося уникнути «роздрібнення» кінцевих продуктів (на кшталт історії з Unix) саме завдяки тому, що на нього поширюється ліцензія копілефт-типу.

Застосування копілефт поза межами контексту ліцензій для програмного забезпечення

Мистецтво

Копілефт застосовується і в мистецтві, особливо там, де традиційне поняття інтелектуальної власності стає на заваді повноцінній творчій співпраці та поширенню результатів. Прикладами копілефт-ліцензій є Free Art license та Creative Commons.

На відміну від програмного забезпечення, у мистецтві копілефт-ліцензії чіткіше розмежовують оригінальну роботу та її копії, а також базуються на поняттях, які не завжди легко застосувати на практиці (деякою мірою вони нагадують декларацію намірів). Наприклад, особливою вимогою є демонстрація поваги до оригінального автора. Для програмістів же дотримання копілефт є максимальною формою визнання.

Іншими словами, у мистецтві копілефт спирається на ширший набір понять, що стосуються авторського права, інтелектуальних та моральних прав, а також міжнародних угод, зокрема Бернської конвенції.

Слід зазначити, що у мистецтві копілефт-вимога поваги до автора може мати суперечливий характер. Наприклад, плакат расистського змісту може містити зображення, поширюване на умовах копілефт. За умовами ліцензії автор плакату демонструє пошану до автора зображення, що фактично може виглядати як підтримка ідей плакату, хоча автор оригінального зображення не поділяє подібних поглядів.

Патенти

Ідея копілефт у сфері патентного права — аналогічно до того, як він базується на авторському праві — також обговорюється. Пропонуються концепції на кшталт фонду «відкритих патентів», який би дозволяв безгонорарне використання патентів за певних умов (наприклад, заборона на отримання нового патенту, якщо він не передається до такого фонду).

Однак ця ідея поки що не має практичного втілення. Частково це пояснюється тим, що отримання патенту є дорогим і складним процесом, тоді як авторське право надається автоматично й безкоштовно.

Оскільки більшість копілефт-продуктів захищені саме через авторське право, патентування може становити загрозу для копілефт-свобод, адже патентне право має пріоритет над авторським правом. Організації та спільноти, що розробляють копілефт-продукти, зазвичай не мають достатніх ресурсів для складних і дорогих патентних процедур.

Комерційне застосування копілефт-продуктів

Незалежно від того, навколо якого продукту побудовано бізнес — чи це художні роботи, чи індустріальні продукти, такі як програмне забезпечення, — правила комерційної експлуатації суворого копілефту суттєво відрізняються від комерційної експлуатації традиційного інтелектуального права. Бізнес, утворений, наприклад, навколо програмного забезпечення з відкритим кодом, або допускає певні відхилення від вимог суворого копілефту, або базується виключно на моделі послуг та/або консультацій щодо такого копілефт-продукту. Загалом фінансовий обіг бізнесу, заснованого на копілефт-продуктах, набагато менший порівняно з бізнесом, який експлуатує інтелектуальне право.

Розробка індустріальних копілефт-продуктів

Конкурентоспроможність бізнесу, що базується на індустріальних копілефт-продуктах, на перший погляд може здаватися досить слабкою, оскільки такий бізнес не здатен створювати великі фінансові ресурси для, наприклад, розробок і досліджень та не має виключного права на прибутки, отримані в результаті цих розробок і досліджень. Проте з часом виявилося, що копілефт є чи не єдиним механізмом, здатним конкурувати з великими гравцями в тому самому сегменті бізнесу, які значною мірою покладаються на фінансову експлуатацію права інтелектуальної власності.

Існує точка зору, якої, серед інших, дотримується і Лінус Торвальдс, що конкурентоспроможність копілефту пояснюється тим, що розробники такого програмного забезпечення є більш зацікавленими й залученими в процес розробки (завдяки досить простій системі гарантування визнання їхнього внеску та вільного доступу до продукту). За словами Лінуса Торвальдса, довіра відіграє центральну роль в успішності ідеї копілефту: поширюючи ядро Linux на умовах копілефту, він довів, що задекларовані ним наміри щодо недопущення зловживання чи приховування наданих йому знань заслуговують на довіру.

Комерціалізація індустріальних копілефт-продуктів

Комерційне розповсюдження Linux-систем (наприклад, Red Hat та Mandrake) зазнавало як підйомів, так і спадів у пошуку успішної бізнес-моделі функціонування подібного типу бізнесу. Проте час і досвід довели можливість заснування бізнесу навколо копілефт-продуктів, зокрема шляхом надання комерційних послуг. Одним із прикладів такого бізнесу є Mandrake, якій не лише вдалося досягти успіху на фондовій біржі після скорочення значної частини ринку інформаційних технологій на початку XXI сторіччя, а й переконати урядові структури перейти на її версію Linux.

За окремими винятками, такими як Debian, більшість дистриб’юторів Linux не обмежують свій бізнес лише копілефт-продуктами. Невеликі компанії шукають різні шляхи надання комерційних послуг на базі копілефт-продуктів, що як бізнес-концепція не є складнішим за, наприклад, заробляння грошей на рецепті кави з суспільного надбання, який успішно використовується багатьма власниками кав’ярень.

Однак і досі існує небагато прикладів малих і середніх компаній, які наважилися перевести основну частину свого бізнесу на копілефт-відносини.

Комерціалізація художніх копілефт-творів

У сфері мистецтва концепцію «комерційних послуг на копілефт-твори» застосовувати ще складніше, ніж у розробці програмного забезпечення. Однією з небагатьох таких «послуг» можна назвати публічні вистави. Проте, окрім того, що не кожен митець є актором, творчі особистості зазвичай очікують щонайменше на визнання своєї роботи (яке в контексті копілефт-ліцензії є доволі розмитим). Вимоги суворого копілефту для митців у цьому сенсі є досить жорсткими. Сприйняття копілефту щодо художніх робіт істотно відрізняється від його сприйняття, наприклад, на Вікіпедії, де на кожній сторінці редагування розміщено попередження: «Якщо ви не бажаєте, щоб написане вами безжально редагувалося й поширювалося на розсуд будь-кого — не пишіть тут.»

Часто копілефт виконує публічну (або рекламну) функцію, коли авторські копілефт-твори слугують рекламою інших творів того ж автора, але вже захищених традиційнішим копірайтом. Дехто використовує копілефт-ліцензії на зразок Creative Commons Attribution-NonCommercial-ShareAlike, які забороняють комерційне використання. У такий спосіб автори можуть продавати свої роботи, не конкуруючи з копіями власних творів, які поширюють інші.