OVA

OVA чи OAV (англ. Original Video Animation, (яп. オリジナル・ビデオ・アニメーション) — японські анімаційні фільми та спеціальні епізоди серіалів, створені спеціально для випуску у форматах домашнього відео без попереднього показу на телебаченні чи в кінотеатрах, хоча перша частина OVA-серіалу може транслюватися в ефірі з рекламною метою. Спочатку OVA випускалися на VHS, пізніше стали популярнішими на LaserDisc, а згодом — на DVD^[1]. Починаючи з 2008 року, термін OAD (original animation DVD — оригінальний анімаційний DVD)^[2][3] почав використовуватися для позначення DVD-релізів, які випускаються в комплекті з манґою, що є їхнім джерелом.

Формат

Як і аніме, створене для телевізійного показу, OVA поділяються на епізоди. Носії OVA (відеокасети, LaserDisc або DVD) зазвичай містять лише один епізод. Тривалість епізодів варіюється залежно від конкретного тайтлу: один епізод може тривати від кількох хвилин до двох годин або більше. Серія OVA може складатися як з одного епізоду, так і з десятків.

Багато аніме-серіалів вперше з’явилися у форматі OVA, а згодом перетворилися на телевізійні серіали або повнометражні фільми. Продюсери іноді випускають інші OVA-релізи як сиквели, побічні історії, музичні кліпи або бонусні епізоди, що доповнюють наявні телевізійні серіали чи фільми.

Основну аудиторію OVA становлять переважно чоловіки. У пресрелізі 2004 року (присвяченому новим OVA, орієнтованим на жінок) компанія Bandai Visual заявила, що близько 50% покупців їхніх аніме-DVD у минулому належали до категорії чоловіків віком від 25 до 40 років, тоді як жінки становили лише 13% покупців, навіть з урахуванням усіх вікових груп^[4]. В одному зі своїх пресрелізів Nikkei Business Publications також зазначила, що аніме-DVD здебільшого купували дорослі у віці від 25 до 40 років^[5].

Деякі OVA, засновані на телевізійних серіалах (особливо ті, що базуються на манзі), можуть містити завершення сюжетної лінії — завершення, якого не було в оригінальному серіалі.

Історія

OVA з’явилися на початку 1980-х років. Із поширенням відеомагнітофонів у японських домівках індустрія аніме почала активно розвиватися. Попит на аніме зростав настільки стрімко, що споживачі йшли до відеокрамниць, аби одразу купити нову анімацію. У той час як у США фраза «direct-to-video» (випуск напряму на відео) мала негативне забарвлення та стосувалася проєктів, які не потрапили ні на телебачення, ні в кінотеатри, в Японії випуск напряму на відео став звичайною практикою^[6][7].

Першою відомою спробою випустити OVA був The Green Cat у 1983 році, хоча це не вважається першою повноцінною OVA: немає доказів, що VHS-касету було випущено негайно, а серія залишилася незавершеною. Першою OVA, яка офіційно рекламувалася як така, став серіал Dallos 1983 року, випущений компанією Bandai. Інші компанії швидко підхопили цю ідею, і в середині та другій половині 1980-х ринок буквально заполонили OVA-релізи. У той період більшість OVA були новими, окремими творами^[8].

Під час економічної бульбашки в Японії продюсерські компанії були більш ніж охочі спонтанно ухвалювати рішення про створення одного чи двох епізодів OVA^[9]. Вони інвестували кошти в аніме-студії, які оперативно створювали OVA для випуску в прокатних відеосалонах. Якщо продажі виявлялися успішними і вважалося, що довший серіал є доцільним, телевізійні мережі покривали більшу частину витрат на виробництво повноцінного серіалу^[10].

Однак із погіршенням економічної ситуації в Японії у 1990-х роках створення нових OVA значно сповільнилося. Виробництво OVA продовжувалося, але вже в менших обсягах. Багато телевізійних аніме-серіалів стали обмежуватися 13 епізодами, замість традиційних 26 на сезон. Студії часто адаптували нові проєкти саме під телебачення, якщо їхня тривалість наближалася до цих форматів. Крім того, зростаюча популярність кабельного та супутникового телебачення (де цензура зазвичай менш сувора) дозволила глядачам напряму дивитися трансляції багатьох нових тайтлів. У результаті багато насильницьких або відвертих серіалів, які раніше могли існувати лише у форматі OVA, стали звичайними телевізійними проєктами. У цей період більшість OVA обмежувалися контентом, пов’язаним із уже існуючими або відомими франшизами.

У 2000-х роках розпочалася нова тенденція у випуску OVA. Продюсери стали випускати багато телевізійних серіалів без повноцінного ефірного показу всіх епізодів — частину серій випускали виключно на DVD як додатковий контент до основного серіалу.

Див. також

• ONA
• Direct-to-video