Світова боксерська рада

Світова Боксерська Рада (англ. World Boxing Council, скор. WBC) — одна з чотирьох головних організацій, що затверджує професійні боксерські бої разом з такими організаціями як Світова боксерська асоціація (СБА (англ. World Boxing Association, скор. WBA)), Міжнародна боксерська федерація (МБФ (англ. International Boxing Federation, скор. IBF)), Світова боксерська організація (СБО (англ. World Boxing Organization, скор. WBO)). Ця організація затвердила безліч історичних високопрофільних боїв за участі багатьох відомих боксерів, які визнавалися чемпіонами світу WBC. Ці організації визнають одна одну, а їхні історії вже переплітались протягом десятиліть.

Світова боксерська рада
Тип	організація міжнародна спортивна федерація
Засновано	1963
Вид спорту	бокс
Штаб-квартира	Мехіко (19°29′35″ пн. ш. 99°07′31″ зх. д.)
Місце діяльності	Земля
Вебсайт: wbcboxing.com/en/
Світова боксерська рада у Вікісховищі

Офіційне лого організації, серед інших, містить прапор України

Історія

Світову Боксерську Раду було засновано 11 країнами: Сполучені Штати, Пуерто-Рико, Аргентина, Сполучене Королівство, Франція, Мексика, Філіппіни, Панама, Чилі, Перу, Венесуела та Бразилія. Представники цих країн провели зустріч в Мехіко 14 лютого 1963 року за запрошенням президента Мексики Адольфо Лопеза Матеоса, задля того, щоб об’єднати всі міжнародні комісії в одну організацію, яка б стежила за розвитком боксу.

Наразі, до організації входить 161 країна. Чинним Президентом WBC є Маурісіо Сулейман. Його попередниками були Луї Спрота та Рамон Веласкес з Мексики, Джустіано Н. Монтано з Філіппін та Хосе Сулейман з Мексики з 1975 аж до його смерті у 2014 році.

У відповідь на російське вторгнення в Україну у 2022 році Рада заблокувала проведення поєдинків чемпіонату за участю російських і білоруських боксерів^[1].

Чемпіонати

Зелений пояс чемпіона WBC зображає прапори 161 країн-членів організації. Всі пояси світових титулів виглядають однаково незалежно від вагової категорії; проте присутні деякі незначні відмінності у дизайні другорядних титулів та титулів з регіональним дизайном у одній ваговій категорії.

До WBC входять дев’ять регіональних контролюючих органів, таких як Північноамериканська боксерська федерація (ПАБФ), Федерація Боксу Східного та Тихого Океану (ФБСТО), ЄБС й Африканська Боксерська Рада (АБР).

Незважаючи на конкуренцію, стосунки WBC з іншими офіційними організаціями пройшли перевірку часом і навіть планувалося об’єднання зі СБА. Об’єднуючі бої між чемпіонами WBC та чемпіонами інших організацій трапляються дедалі частіше. WBC дозволяла своїм чемпіонам брати участь у об’єднуючих боях з чемпіонами інших організацій, хоча й були випадки, коли організація робила все можливе, щоб не допустити проведення таких боїв. Також, впродовж багатьох років організація не дозволяла своїм бійцям здобувати чемпіонський пояс СБО. Якщо чемпіон СБО хотів битись за титул WBC, йому спочатку необхідно було відмовитись від поясу СБО. Сьогодні це правило вже не дійсне.

1983 року після смерті Кім Дук Гу внаслідок травм, отриманих після 14-ти раундів бою проти Рея Манчіні, WBC зменшила кількість раундів в чемпіонських боях з 15 до 12, що згодом перейняли й інші організації (для безпеки боксерів).

До світових чемпіонів WBC входять такі беззаперечні чемпіони як Теренс Кроуфорд, Еррол Спенс, Джо Кальзаге, Флойд Мейвезер, Рой Джонс, Вілфред Бенітес, Вілфредо Гомес, Хуліо Сезар Чавес, Мухаммед Алі, Джо Фрейзер, Ларрі Голмс, Шугар Рей Леонард, Томас Гернс, Майк Тайсон, Сальвадор Санчес, Гектор Камачо, Марвін Хаглер, Карлос Монсон, Родріго Вальдес, Роберто Дюран, Хуан Лапорте, Фелікс Трінідад, Едвін Росаріо, Бернард Гопкінс, Алексіс Аргуельйо, Найджел Бенн, Леннокс Льюїс, Віталій Кличко, Ерік Моралес, Мігель Котто, Менні Пакьяо, Сауль Альварес, Тоні Белью, Майріс Брієдіс, Тайсон Ф'юрі та Олександр Усик.

На свій розсуд WBC має право визначати та визнавати, за наявності двох третин голосів Ради керуючих, одного чи кількох почесних чемпіонів світу у кожній ваговій категорії. Таке визнання є довічним і надається лише теперішнім чи колишнім чемпіонам світу за версією WBC. Нагороду "Почесний чемпіон" протягом своєї кар'єри отримали такі боксери: Леннокс Льюїс, Віталій Кличко, Рой Джонс, Бернард Гопкінс, Міккель Кесслер, Серхіо Мартинес, Флойд Мейвезер, Костя Цзю, Менні Пак'яо, Денні Гарсія, Ерік Моралес, Нісіока Тосіакі, Вік Дарчінян, Едгар Соса та Тоні Белью. Під час 51-ї конвенції WBC у Бангкоку, Таїланд, Флойд Мейвезер був названий "Верховним Чемпіоном", звання, яке ніхто раніше не здобував.

WBC підтримала легітимність жіночого боксу, визнавши таких борців, як Крісті Мартін та Люсія Райкер, претендентами на титули чемпіона світу серед жінок у 16 ​​вагових категоріях. Першою чемпіонкою світу за версією WBC (30 травня 2005 р.) стала Джекі Нава (суперлегка вага) з Мексики. Заручившись підтримкою батька, колишнього чемпіона, Лейла Алі виграла титул супер середньої ваги 11 червня 2005 року.

2020 року WBC створила проміжну категорію «Бріджервейт» (англ. Bridgerweight) до 224 фунтів (101,6 кг) у важкій вазі, обмеживши першу важку вагу вагою 86,2 кг (190 фунтів).^[2] Станом на серпень 2022 року нововведення не знайшло підтримки у інших боксерських організацій.

Срібний чемпіон В 2010 році WBC створила титул «Срібний чемпіон» замість титулів тимчасового чемпіонства або першості. Джастін Саві був першим боксером, що виграв Срібний титул після перемоги над Сірілом Томасом 16 квітня 2010 року. На відміну від тимчасової версії цього титулу, Срібний чемпіон не мав право автоматично здобувати повний титул чемпіона світу після того, як чемпіон покинув цей титул. WBC і далі визнає тимчасових чемпіонів і тимчасових Срібних чемпіонів. Рік потому, WBC внесла Срібні версії до Міжнародних титулів. Станом на 2020 рік, існують Срібні титули жіночого світового титулу, молодіжного світового титулу, USNBC титулу, Латиноамериканського титулу, а також FECARBOX титулу.

Діамантовий чемпіон У вересні 2009 року WBC створила свій новий пояс "Діамантовий чемпіон". Цей пояс був створений для почесного чемпіона виключно для нагородження переможця історичної боротьби між двома відомими та елітними боксерами. Перший діамантовий пояс був вручений 14 листопада 2009 року Менні Пакьяо, який виграв свій 7-й титул чемпіона світу (у семи різних дивізіонах) шляхом технічного нокауту у 12-му раунді над Мігелем Котто у напівсередній вазі в Лас-Вегасі, штат Невада, США. Серед інших володарів цього титулу — Майріс Брієдіс (у напівважкій вазі), Бернард Гопкінс (у напівважкій вазі), Каллум Сміт (у другій середній вазі), Серхіо Мартінес та Канело Альварес (у середній вазі), Флойд Мейвезер (у напівсередній вазі), Еррол Спенс ( у напівсередній вазі), Реджис Прогрейс і Джош Тейлор (суперлегка вага), Ноніто Донер (у легшій вазі та у другій легшій вазі), Лео Санта-Крус (напівлегка вага), Жан Паскаль та Сергій Ковальов (напівважка вага), Майкі Гарсія (напівлегка та суперлегка вага), Хорхе Лінарес (легка вага) та Олександр Повєткін (важка вага). Серед діамантових чемпіонок серед жінок — Кларесса Шилдс (середня вага), Аманда Серрано (суперлегка вага), Ана Марія Торрес (легка вага), Раджа Амаше (суперлегка вага), Ава Найт та Джессіка Чавес (полегшена вага). Хоч цей титул і можна захищати, це не є обов’язковою вимогою. Титул також може бути звільнений у разі тривалої відсутності бійця або відходу з боксу.

Чемпіонат франшизи У 2019 році чемпіонат з франшизи WBC був запроваджений для присудження почесного звання домінуючим чемпіонам, які представляли WBC, і є спеціальним титулом і статусом, яким WBC може відзначити чинного чемпіона світу WBC, який також є елітним і найкращим боксером. У червні 2019 року WBC затвердила Саула «Канело» Альвареса, як першого в історії боксера середньої ваги, коронованого чемпіоном франшизи, який представляв WBC протягом 11 років з багатьма перемогами на захист титулу. Пізніше того ж року, 23 жовтня 2019 року, Василь Ломаченко був названий другим в історії чемпіоном з франшизи WBC і першим у легкій вазі. Наступного року, 17 жовтня 2020 року, Василь Ломаченко програв пояс франшизи WBC непереможносу Теофімо Лопесу, після чого організація увінчала Лопеса третім боксером і другим чемпіоном франшизи WBC у легкій вазі. Буквально через кілька місяців Хуан Франсіско Естрада був названий четвертим в історії чемпіоном з франшизи WBC і першим у історії чемпіоном у другій найлегшій вазі.

Вічний чемпіон Вічний чемпіонат WBC — це почесне звання, яке присуджується домінуючим чемпіонам, які ніколи не втрачали титул чемпіона світу та вийшли на пенсію без поразки, маючи солідну кількість успішних захистів титулу. Джизель Саланді була нагороджена вічним титулом, оскільки вона захищала титул WBC у суперлегкій вазі п'ять разів аж до своєї смерті 4 січня 2009 року. 12 грудня 2016 року Віталія Кличка було визнано "Вічним чемпіоном", оскільки він мав 10 успішних захистів титулу WBC у важкій вазі протягом своєї кар’єри до виходу на пенсію у 2013 році, і ніколи не був у нокдауні протягом усієї своєї кар’єри.

Пам’ятні пояси WBC також вручає пам’ятні пояси певним боксерам як трофеї за перемогу в історичних боях або виставкових матчах. Нижче наведено адресатів пам’ятних поясів:

24K Gold - Флойд Мейвезер молодший (14 вересня 2013 р.)

Смарагд - Флойд Мейвезер молодший (2 травня 2015 р.)

Онікс - Джо Сміт молодший (17 грудня 2016 р.)

Уйчол I - Канело Альварес (6 травня 2017 р.)

Гроші - Флойд Мейвезер молодший (26 серпня 2017 р.)

Гуйчол II - Геннадій Головкін (16 вересня 2017 р.)

Чіапанеко I - Геннадій Головкін (5 травня 2018 р.)

Чіапанеко II - Канело Альварес (15 вересня 2018 р.)

Майя I - Канело Альварес (4 травня 2019 р.)

Майя II - Тайсон Ф'юрі (14 вересня 2019 р.)

Мазахуа - Герої людства (5 травня 2020 р.)

Отомі - Хуліо Сезар Чавес (25 вересня 2020 р.)

Frontline Battle - Майк Тайсон та Рой Джонс молодший (28 листопада 2020 р.)

Герой охорони здоров’я - Еррол Спенс молодший (5 грудня 2020 р.)

Местізо - Канело Альварес (8 травня 2021 р.)

Джермалл Шарло (19 червня 2021 р.)

Суперечливі випадки

На початку 1998 року Рой Джонс оголосив про відмову від титулу WBC у напівважкій вазі. У відповідь WBC організувала поєдинок між Граціано Роккіджані з Німеччини та колишнім чемпіоном Майклом Нанном, щоб віддати вільний пояс одному із бійців, санкціонуючи це як матч чемпіонату світу. 21 березня 1998 року Роккіджані виграв бій і отримав пояс WBC; у наступному рейтингу WBC він був внесений до списку "Чемпіон світу в напівважкій вазі".

Джонс, однак, передумав і подав запит до WBC про відновлення статусу чемпіона. У ході поновлення, яке порушило майже десяток їхніх власних правил, WBC дозволила відновити статус чемпіона Джонса. Роккіджані отримав лист від WBC, у якому повідомлялося, що зазначення його імені в статусі чемпіона було друкарською помилкою, і він ніколи не був офіційним власником титулу.

Роккіджані негайно подав позов проти WBC до федерального суду США, стверджуючи, що дії організації суперечать їхнім власним правилам і завдають шкоди його потенційному заробітку (через зниження професійного статусу). 7 травня 2003 року суддя виніс рішення на користь Роккіджані, присудивши йому компенсацію у розмірі 30 мільйонів доларів США та відновивши його як колишнього чемпіона WBC (Роккіджані програв поєдинок після матчу за титул WBC).

Наступного дня WBC звернулася за захистом, подавши заяву про банкрутство відповідно до глави 11 (тобто реструктуризацію корпоративного боргу) у Пуерто-Рико. Наступні 13 місяців організація намагалася домовитися з Роккіджані про 6-значну суму врегулювання, але спочатку боєць відхилив цю пропозицію.

11 червня 2004 року WBC оголосила про початок процедури банкрутства відповідно до глави 7 (тобто закриття бізнесу та повного розпродажу активів), що фактично загрожує його існуванню. Ця дія спонукала деяких представників боксерського співтовариства просити Роккіджані вирішити спір, що він і зробив у середині липня 2004 року.

Дон Кінг Багато представників боксерського співтовариства звинувачують WBC у тому, що вони порушували свої правила на користь популярного промоутера боксу Дона Кінга. Журналіст Джек Ньюфілд писав: "... [президент WBC Хосе Сулейман] став радше молодшим партнером Кінга, замість того, щоб бути його незалежним регулятором"^[3]. Інший журналіст, Пітер Геллер, повторює цей коментар: "Сулайман ... став для Дон Кінга трохи більше, ніж хлопчиком на побігеньках". Геллер цитує британського промоутера Міккі Даффа: "Я обурений тому, що Хосе Сулейман не радий, що його друг Дон Кінг є найбільшим промоутером у боксі. Сулейман же буде щасливий лише тоді, коли Дон Кінг залишиться єдиним промоутер у боксі"^[4].

Ньюфілд і Геллер також ставили під сумнів такі дії WBC:

• Коли Леон Спінкс виграв чемпіонат WBA та WBC у важкій вазі у бої проти Мухаммеда Алі в 1978 році, WBC позбавило Леона Спінкса титулу. Хосе Сулейман сказав, що WBC зробило це, тому що Спінкс був підписаний на матч-реванш з Алі замість того, щоб битися з бійцем Дона Кінга, Кеном Нортоном. Нортон захищав титул WBC проти іншого бійця Дон Кінга, Ларрі Голмса, який виграв пояс.

• У 1983 році чемпіон WBC у другій напівлегкій вазі Боббі Чакон мав битись з Корнеліусом Бозою-Едвардсом, обов’язковим претендентом WBC на його титул. Але промоутер Дон Кінг хотів, щоб його боєць, Гектор Камачо, боровся за титул. Хоча правила WBC говорили, що обов'язковий претендент повинен отримати право на бій за звання чемпіона, WBC відкликало свою санкцію з бою. Це позбавило Чакона його титулу за відмову битися з Камачо.

• Відповідно до правил WBC, боєць повинен захищати свій титул від обов'язкового претендента принаймні раз на рік. Для бійців, якими керував Дон Кінг, це правило часто ігнорувалось. Наприклад, Алексісу Аргуельйо та Карлосу Зарате було дозволено ігнорувати свої зобов’язання як чемпіонів WBC перед своїми обов’язковими претендентами.

• Коли чемпіон WBC у напівлегкій вазі Хуліо Сезар Чавес хотів битися з головним претендентом Роджером Мейвезером за промоутера, відмінного від Дона Кінга, WBC відмовилось санкціонувати цей бій, поки Дон Кінг не став промоутером.

• Коли Майк Тайсон програв Джеймсу "Бастеру" Дугласу під час захисту титулів чемпіона IBF, WBC та WBA у важкій вазі, Кінг переконав WBC (разом з WBA) відмовитись визнати Дугласа чемпіоном у важкій вазі. Кінг стверджував, що Тайсон виграв бій, завдавши нокдаун Дугласу, після чого арбітр дав Дугласу "довгий підрахунок" на підняття на ноги. Суддя Октавіо Мейран заявляє в доповідній заяві, що Кінг погрожував, що WBC утримає оплату його готельних рахунків, якщо вони не підтримають протест Кінга. Через сильний тиск і WBA, і WBC відступили і визнали Дугласа чемпіоном.

• У 1992 році WBC погрожувало позбавити Евандера Голіфілда титулу за захист проти Ріддіка Боуї замість Рейзера Раддока. Голіфілд отримав ухвалу суду для зупинення організації. У записі постійній підкомісії Сенату США з розслідувань Голіфілд сказав, що WBC хотіло, щоб він захищав свою першість проти Раддока, оскільки Раддок мав Кінга у ролі менеджера.

• В 1990-х роках WBC не дозволяла своїм чемпіонам брати участь у поєдинках з чемпіонами WBO. Однак у 1993 році розбірка супер середньої ваги між чемпіоном WBC Найджелом Бенном та чемпіоном WBO Крісом Юбанком, яку просунув Дон Кінг, була визнана WBC поєднанням титулу. Поєдинок закінчився нічиєю, і бійці зберегли свої титули.

• Коли Майк Тайсон був звільнений з в'язниці у 1995 році, WBC визнала його своїм претендентом №1 на першість у важкій вазі. Тайсон не бився чотири роки, але тим не менш Дон Кінг його просунув.

• У 1993 році Хуліо Сезар Чавес, з Доном Кінгом у ролі менеджера, отримав нічию більшістю голосів проти Пернелла Вітакера у їхньому бою за титул чемпіона світу за версією WBC у Сан-Антоніо, Техас. Практично у кожного спостерігача за рингом та аналітика з боксу Вітакер виграв щонайменше 8 або 9 раундів у 12-раундному поєдинку, а статистика CompuBox показала, що Вітакер переважав Чавеса з великим відривом. Але двоє із трьох суддів нарахували нічию по очках. Кінг промоутив цей бій, а двоє суддів не були призначені боксерською комісією штату (в даному випадку Техасом), як це зазвичай робилось; натомість вони були призначені WBC. Повідомлялося, що Дон Кінг допомагав обрати суддів WBC для цього бою. Донині ця нічия вважається одним із найбільш суперечливих рішень.

• У 2000 році Чавес, з Кінгом у ролі менеджера, став обов’язковим претендентом на титул Кості Цзю в суперлегкій вазі за версією WBC. Хоча Чавес не задовольняв всіх вимог щодо обов'язкового претендента: він не боровся у суперлегкій вазі два роки, нещодавно програв підмайстру боксеру Віллі Вайзу і не обіграв найкращого претендента з моменту першої поразки від Оскара Де Ла Хойї у 1996 році.

• У 2005 році WBC позбавило Хав’єра Кастільєхо титулу чемпіона у першій середній вазі за бій з Фернандо Варгасом замість Рікардо Майорги, якого просував Дон Кінг. WBC дало право Майоргу на титул у першій середній вазі попри те, що він жодного разу не бився у цій вагові категорії, а також програв два з трьох поєдинків до цього.

Актуальні чемпіони версії WBC

Чемпіони світу WBC — станом на 21.12.2025
категорія	ваговий ліміт	чемпіон світу	держава	дата здобуття пояса
Важка вага (heavyweight)	понад 200 фунтів (90.719 кг)	Олександр Усик	Україна	18 травня 2024
Бріджервейт (Bridgerweight)	до 224 фунтів (101.6 кг)	Кевін Лерена	ПАР	8 жовтня 2024
		Кшиштоф Влодарчик (тимчасовий)	Польща	25 травня 2025
Перша важка вага (cruiserweight)	до 190 фунтів (90.2 кг)	Ноель Ґевор (Мікаелян)	Німеччина	13 грудня 2025
		Міхал Чеслак (тимчасовий)	Польща	28 червня 2025
Напівважка вага (light heavyweight)	до 175 фунтів (79,379 кг)	Девід Бенавідес	Мексика	7 квітня 2025
Друга середня вага (super middleweight)	до 168 фунтів (76,204 кг)	Вакантно
		Крістіан Мбіллі-Ассомо (тимчасовий)	Франція	27 червня 2025
Середня вага (middleweight)	до 160 фунтів (72,575 кг)	Карлос Адамес	Домініканська Республіка	7 травня 2024
Перша середня вага (super welterweight)	до 154 фунтів (69,853 кг)	Себастьян Фундора	США	30 березня 2024
		Верджил Ортіс (тимчасовий)	США	10 серпня 2024
Напівсередня вага (welterweight)	до 147 фунтів (66,678 кг)	Маріо Барріос	США	18 червня 2024
Перша напівсередня (super lightweight)	до 140 фунтів (63,503 кг)	Сабріель Матіас	Пуерто-Рико	12 липня 2025
		Ісаак Крус (тимчасовий)	Мексика	19 липня 2025
Легка вага (lightweight)	до 135 фунтів (61,235 кг)	Шакур Стівенсон	США	16 листопада 2023
Друга напівлегка вага (super featherweight)	до 130 фунтів (58,967 кг)	О'Шакі Фостер	США	2 листопада 2024
Напівлегка вага (featherweight)	до 126 фунтів (57,153 кг)	Вакантно
		Брюс Керрінгтон (тимчасовий)	США	26 липня 2025
Друга легша вага (super bantamweight)	до 122 фунтів (55,338 кг)	Іноуе Наоя	Японія	25 липня 2023
Легша вага (bantamweight)	до 118 фунтів (53,524 кг)	Такума Іноуе	Японія	24 листопада 2025
Друга найлегша вага (super flyweight)	до 115 фунтів (52,163 кг)	Джессі Родрігес	США	29 червня 2024
Найлегша вага (flyweight)	до 112 фунтів (50,802 кг)	Рікардо Сандоваль	США	30 липня 2025
		Галал Яфай (тимчасовий)	Велика Британія	30 листопада 2024
Перша найлегша вага (light flyweight)	до 108 фунтів (48,988 кг)	Вакантно
Мінімальна вага (minimumweight)	до 105 фунтів (47,627 кг)	Мелвін Єрусалем	Філіппіни	31 березня 2024