Європейська португальська мова

Европейська португальска мова (порт. Português europeu, português de Portugal), також лузитанська португальська (português lusitano) або іберійська португальська — один з двох основних мовних варіантів португальської мови, його первісна форма, що представляє сукупність фонетичних та граматичних норм, прийнятих у Португальській Республіці. В даний час більшість сучасних філологів вважає, що єдина португальська мова, незважаючи на наявні відмінності, існує у двох основних національних варіантах: європейський та бразильський. На європейську португальську значною мірою спираються і всі інші мовні варіанти, що виникли з кінця 1970-х років (ангольський — понад 11 млн. носіїв за оцінкою 2009 року), мозамбіцький, тиморський та інші). Через відносно невелику чисельність носіїв європейського варіанта мови (12 млн. носіїв), бразильський варіант (190 млн. носіїв) робить на нього все більший вплив, в основному в орфографії та лексиці 29^{[джерело?]} (у 1990 пройшла реформа орфографії). Таким чином, незважаючи на плюрицентричність сучасної португальської мови, спостерігається поступове наближення всіх форм до бразильського стандарту (29^{[джерело?]}. Загалом їх відмінності можна порівняти з відмінностями в американським та британським варіантами англійської мови. При цьому через поширеність бразильських теленовел португальці добре розуміють бразильський варіант, а бразильці іноді можуть відчувати труднощі з розумінням європейської мови. Регулятором європейського варіанта португальської мови є Лісабонська академія наук^[1].

Карта поширення європейських діалектів португальської мови

Історія

З початку XIX століття (здобуття незалежності Бразилією) і до 1970-х років португальська мова існувала у двох основних варіантах: європейській та бразильській. Подібна ситуація з деяким стандартизованим розбіжністю норм однієї й тієї ж мови між нормами метрополії та (колишніх) колоній спостерігається і в інших європейських мов, перенесених за океан у період колонізації Нового Світу (іспанська, англійська, французька). При цьому, незважаючи на свою «початковість», європейську норму цих класичної мов називати було б неправильно. Португальська мова в Бразилії, іспанська мова в Мексиці та англійська мова в США спираються принаймні у фонетиці на «класичні» стандарти європейської норми орфоепії періоду XVI—XVII століть, тобто початку колонізації. Мови Європи відтоді зазнали значних фонетичних змін, а мовні норми колонії так і залишилися законсервованими.

Португальська мова Європи сильно змінилася фонетично у XIX столітті. Пояснюється це як внутрішніми спонтанними процесами у мові, його великим історично обумовленим діалектним дробленням у порівнянні з уніфікованою бразильською нормою, насиченням галліцизмами та англіцизмами. Бразильська ж норма, особливо на південному сході країни, зазнала на собі впливу іспанської мови Америки. З іншого боку граматично більш консервативна європейська форма, а бразильська містить низку інновацій.

Фонетика

• Розвиток редукованого звуку -е (що нагадує російську -и) у закінченні на -de у словах типу «felicidade» «щастя», відсутність палаталізації d (у Бразилії -de перетворюється на -джи);
• Перехід дифтонгу ei > ai: feito звучить як «файту»;
• Відмінності позиції займенника та наявність тривалої форми дієслова у Бразилії пояснюється іспанським впливом.

Граматика

У європейському варіанті португальської мови займенник Você — це строго формальний "Ви" (пор. фр. vous, ісп. usted, tu «ти» (як і в російській, іспанській, франц.) використовується тільки по відношенню до родичів, друзів, дітей. У бразильському варіанті мови tu практично не використовується (тільки у південній та північно-східній частині Бразилії). Займенник другої особи множини - vocês. Відмінювання дієслів тому зміщене. Схоже усунення відбулося в іспанській мові Аргентини.