Асоціація радянських есперантистів

Асоціація радянських есперантистів (АРЕ; рос. Ассоциация советских эсперантистов, АСЭ) — перша офіційна організація есперантистів у Радянському Союзі після 1930-х років. Існувала з 1979 по 1989 роки під керівництвом професора мовознавства Магомета Ісаєва.

Значок АРЕ

Передісторія

Першим усесоюзним об'єднанням есперантистів був Союз есперантистів радянських республік^[ru] (есп. Sovetrespublikara Esperantista Unio, SEU), розгромлений 1937 року^[1].

Деяке «потепління» відбулося у часи хрущовської «відлиги». 1962 року при Спілці радянських товариств дружби і культурних зв'язків із зарубіжними країнами (СРТД) була створена Комісія есперанто. Головними напрямами її роботи були туристичні групи і делегації на Всесвітні конгреси есперантистів (вперше в 1963 на 48-й конгрес у Софії), видання суспільно-політичних та мистецьких брошур та альманаху «За мир», додатків на есперанто до газети «Московські новини». Однак ця комісія була далека від есперантистів, не цікавилася їхніми турботами і потребами.

Радянський молодіжний рух есперантистів (есп. Sovetia Esperantista Junulara Movado, SEJM), що діяв у 1965—1979 роках, не мав офіційного статусу.

АРЕ

У тоталітарному СРСР, де панувала вертикальна адміністративна система під контролем компартії, серйозної діяльности поза цією системою бути не могло. Тому радянські есперантисти прагнули інституціоналізувати есперанто в рамках урядової структури^[2].

1978 року Секретаріат ЦК КПРС розглянув пропозиції міжнародного, агітаційно-наукового відділів ЦК КПРС і доручив СРТД за сприяння ВЛКСМ (комсомолу) і ВЦСПС (профспілок) підготувати документи для створення всесоюзної асоціації есперантистів. 27 грудня 1978 року Бюро Президії СРТД, Секретаріат ВЦСПС і Секретаріат ЦК ВЛКСМ ухвалили рішення про організацію Асоціації радянських есперантистів (АРЕ)^[2].

Установча конференція АРЕ відбулася 14 березня 1979 в Будинку дружби з народами зарубіжних країн (Москва, вул. Воздвиженка, 16) за участю 101 делегата^[2]. Обраний керівний склад: президент Магомет Ісаєв (Москва), віцепрезиденти Микола Зубков (Москва), А. І. Маковський (Москва) Семен Подкамінер (Ленінград), Володимир Самодай (Москва), відповідальний секретар А. В. Береза^[3]. Береза не знав есперанто і був працівником СРТД. Надалі АРЕ так і отримала повної свободи від СРТД, її діяльність дуже контролювали та обмежували^[4].

АРЕ регулярно відправляла делегації та туристичні групи за кордон, особливо до Великої Британії. Але для участи в закордонних заходах головним був не рівень володіння есперанто чи професійні навички, а відповідність партійній лінії та лояльність до влади, оскільки рекомендації щодо закордонних відряджень давали партійні (комсомольські) та профспілкові організації, де працював (навчався) кандидат^[2]. Організація видавала інформаційний бюлетень під редакцією віцепрезидента АРЕ Миколи Зубкова^[5], однак перші роки він виходив виключно російською мовою ще й із запізненням^[4]. Діяли республіканські відділення. Наприклад, головою Українського республіканського відділення була Катерина Майбурова.

АРЕ не вдалося монополізувати есперанто-рух у СРСР, бо активну діяльність вели окремі незалежні ентузіасти та місцеві організації. Наприклад, майже автономно діяли відділи в балтійських республіках. Незалежно від АРЕ по всьому Союзу виходило близько 20 самвидавних журналів тематики есперанто^[2]. Оскільки АРЕ майже не дбала про внутрішню діяльність (видавнича справа, навчання, інформування, збори тощо), а комсомольські та профспілкові патрони дистанціювалися від АРЕ, організація стала не такою активною, як було обіцяно під час створення, багато есперантистів були нею незадоволені^[2].