Бахметьєв Борис Олександрович

Борис Олександрович Бахметєв^[1] (1880 Тифліс — 1951 Нью-Йорк) — російський і американський вчений у галузі гідродинаміки, політичний і громадський діяч.

Бахметьєв Борис Олександрович
Народився	1 березня 1880(1880-03-01) Тбілісі
Помер	21 липня 1951(1951-07-21) (71 рік) Нью-Йорк, штат Нью-Йорк ·інфаркт міокарда
Країна	США
Національність	Росія
Діяльність	дипломат, викладач університету, автор
Alma mater	Петербурзький державний університет шляхів сполучення
Галузь	гідродинаміка
Заклад	Колумбійський університет
Посада	посол
Нагороди	Norman Medald J. C. Stevens Awardd
Бахметьєв Борис Олександрович у Вікісховищі

Біографія

Народився в 1880 році в Тифлісі. Його старший брат — штаб-офіцер для доручень при начальнику Головного управління військово-навчальних закладів Микола Олександрович Бахметєв (1874 -?)^[2][3].

Закінчив Тифліську класичну гімназію із золотою медаллю (1898), потім в 1902 році Петербурзький інститут інженерів шляхів сполучення. У 1903 році він продовжив освіту в Цюріхському політехнічному інституті. У 1911 році захистив докторську дисертацію в Інституті інженерів шляхів сполучення. З 1905 по 1917 рік був професором по кафедрах гідравліки, гідроенергетики, теоретичної та прикладної механіки Петербурзького політехнічного інституту.

Громадська діяльність

З початку Першої світової війни Б. А. Бахметев став займатися суспільно-політичною діяльністю: в 1915 році він включився в роботу Міжнародного Червоного Хреста на території Російської імперії; він був членом Військово-промислового комітету і Закупівельної комісії, яка займалася організацією поставок спорядження для російської армії з США і Великої Британії.

У 1917 році Бахметєв став товаришем (заступником) міністра торгівлі і промисловості Тимчасового уряду.

Він став ініціатором створення в США Російського гуманітарного фонду («Бахметівський гуманітарний фонд»^[4]), який він очолював протягом багатьох років. Документи різноманітного характеру, в тому числі і дипломатичні, російської еміграції, які він збирав довгий час стали основою організованого ним архіву російський і східноєвропейської історії та культури Колумбійського університету США, який пізніше був названий його ім'ям. Він також був директором організованого за його участю фонду допомоги російським студентам.

Місія Бахметьєва. Посол Росії в США

У квітні 1917 року Тимчасовий уряд доручив Бахметьєву надзвичайну дипломатичну місію для ведення переговорів про отримання позики у американського уряду для придбання сільськогосподарської техніки та інвентарю. Керівником місії був призначений Бахметьєв; як представник Міністерства землеробства в її склад був включений Н. А. Бородін. Місія відбула через Владивосток до Тихоокеанського узбережжя США, звідки спеціальним поїздом переїхала в Чикаго. Приїзд російської делегації і перебування в найбільших містах Америки, включаючи Нью-Йорк, Вашингтон і Бостон, широко і дуже доброзичливо висвітлювався в американській пресі^[5].

Новий посол їхав в США через Японію. Нам було цікаво, що за дипломата посилає Тимчасовий уряд представляти себе за кордоном. Бахметев показав себе розумною і блискучою людиною, але сильно відрізнявся від наших уявлень про російську дипломатію. <...> Бахметєва супроводжувало близько п'ятдесяти чоловік представників різних міністерств з дружинами, секретарями та навіть друзями секретарів. У всіх було дуже висока платня, неможлива в царській Росії.[6]

У червні 1917 року місія була перетворена на посольство Росії в США, а Бахметєв призначений послом Тимчасового уряду в США^[5]. Після Жовтневого перевороту в Росії Бахметьєв залишився в США і, формально залишаючись послом^[7], він продовжив свою діяльність в закупівельній комісії і в роботі Російського інформбюро в Нью-Йорку^[8] Так як Конгрес критикував уряд США за підтримку російських дипломатів, які більше не становили дійсний уряд Росії 30 червня 1922 року Бахметев пішов у відставку. Він взяв на себе турботи про емігрантів, які прибули з Росії в США, в тому числі він допомагав в облаштуванні в США таким видатним діячам науки як В. Зворикін, О. Струве, І. Сікорський, С. Тимошенко.

Бахметев брав активну участь у розробці проектів документів для Паризької мирної конференції 1919—1920 років.

Наукова діяльність

Після підписання в 1922 році Рапалльського договору Радянської Росії з Німеччиною, Бахметєв повернувся до науково-інженерної діяльності. У 1923 році ним була відкрита в Нью-Йорку консультаційна фірма з питань проектування гідравлічних систем, а також він був одним із засновників ряду інших фірм науково-технічного характеру. Найбільш тісно Бахметєв співпрацював з фірмою «Lion Match Co», в якій він був головою ради компанії.

В цей же час він займався науковими дослідженнями з гідродинаміки — він досліджував змінні потоки рідини в лабораторії гідравліки Колумбійського університету Нью-Йорка, а з 1931 року став професором кафедри цивільного будівництва цього університету. Бахметев один з перших застосував методи аеродинаміки в гідродинаміки, що відкривало нові перспективи в розвитку цієї науки про перебіг рідин.

Нм були написані і отримали широку популярність такі наукові роботи з гідродинаміки: «Змінні потоки рідини» (1914), «Гідравліка відкритих каналів» (1923), «Механіка турбулентного руху» (1936). В середині 1940-х років Бахметев став одним з членів — засновників Американського Національного фонду Наукових досліджень, а також він входив до Національного зовнішньополітичної ради, Асоціації прогресу науки, Академію наук істориків Нью-Йорка і Коннектикуту.

Наукові нагороди

За свою роботу «Механіка турбулентного руху» Бахметєв був нагороджений Великою медаллю суспільства дипломованих інженерів Франції. Він також був лауреатом премій Дж. Лорі (1937) і Дж. Стівенса (1944), які було йому присуджено за заслуги в розвитку прикладної науки. У 1945 році він був обраний почесним членом Американського товариства цивільних інженерів, членом якого він був з 1917 року. Він також був членом Американського товариства інженерів — механіків та Інституту аерокосмічних наук. Бахметев був любителем і колекціонером робіт російських художників (в його колекції перебувала картина Зінаїди Серебрякової «Спляча дівчинка на червоній ковдрі»), а також колекціонував російські ікони.