Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря

Дзвіни́ця Миха́йлівського Золотове́рхого монастиря́ — пам'ятка архітектури в стилі українського бароко, дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві. Є одним з найважливіших елементів ансамблю монастиря й архітектурного образу Верхнього міста в цілому^[6][7].

Михайлівська дзвіниця
Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря
50°27′20.3″ пн. ш. 30°31′18.6″ сх. д.
Статус	Пам'ятка архітектури національного значення
Країна	Україна : ISO3166-1 alpha-3:UKR; ISO3166-1 цифровий:804;
Розташування	Київ, Трьохсвятительська вулиця, 8[1]
Конфесія	ПЦУ
Єпархія	Київська єпархія
Тип будівлі	Дзвіниця
Архітектурний стиль	Українське бароко[2][3][4]
Архітектор	Імовірно, Іван Матвієвич[5][6][7]
Перша згадка	1631
Будівництво	1716[8][5] — 1719[8][4] або 1720[5][6][9]
Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря (Україна)
Дзвіниця Михайлівського Золотоверхого монастиря у Вікісховищі

Триярусна дзвіниця збудована у 1716—1720^[5][6] (за іншими даними, 1719^[8][4]) роках за ігумена Варлаама (Ліницького), імовірно, під керівництвом майстра Івана Матвієвича^[5][7]. До XX століття вона зазнала лише незначних перебудов, які майже не вплинули на її вигляд^[6][9]. Була розібрана у 1934—1936 роках^[10] задля спорудження на місці Михайлівського монастиря нового Урядового центру^[5][11].

Після розібрання від дзвіниці залишилася частина південної стіни першого ярусу. Споруда була відновлена у первісних формах та вигляді у 1998 році, із включенням до неї збереженої частини^[6][7][2]. На першому ярусі відновленої дзвіниці відкритий музей історії монастиря^[3].

Дзвіниця має загальну висоту 48,28 метрів^[2].

Архітектура

Церква трьох святителів. Монахи моляться за здоров'я людей

Будівля дзвіниці складається з трьох ярусів. Нижній ярус прямокутний і видовжений по осі північ — південь, набагато ширший за верхні, що є її характерною особивістю. У його середній частині розташований склепінчастий проїзд із брамою. Окрім нього, у нижньому ярусі спершу були облаштовані братські келії, згодом тут була іконно-книжкова крамниця, яка діяла до 1919 року. Після відновлення дзвіниці обабіч проїзду розташувалися церковна крамниця, вестибюль Музею історії Михайлівського Золотоверхого монастиря, сходи та інші приміщення. У крамниці відкрита для перегляду оригінальна стіна дзвіниці XVIII століття.^[8][6][2]

Загалом нижній ярус дзвіниці має 3 поверхи. На другому з них міститься надбрамна Василівська Трьохсвятительська церква Пам’яті жертв голодомору і репресій, яка отримала свою назву на честь зруйнованої Василівської Трьохсвятительської церкви та репресованих у часи комуністичного режиму^[12]. На третьому поверсі з червня 1998 року розташовано частину залів музею історії монастиря. Приміщення для церкви та музею вдалося отримати завдяки застосуванню нових технологій, які дозволили зменшити товщину стін у споруді з 3,0—4,0 м у первісному варіанті до 0,51—0,77 м у відновленому.^[2][13][7]

Ієромонах Єфрем в церкві Трьох святителів на дзвіниці

Другий ярус має кубічну форму з чотирма арковими отворами, та значно вужчий за перший. Він призначався для дзвонів, нині тут розташований набір дзвонів карильйона, який керується комп'ютерним пультом та пов'язаний електронно-механічною системою з комп'ютерним годинником на третьому ярусі. На другому ярусі облаштований оглядовий майданчик, звідки відкривається краєвид на Старе місто та лівобережжя Дніпра.^[2][3]

На третьому ярусі, який вужчий і нижчий за другий та має невеликі чотирипелюсткові віконця, початково працював годинник-куранти без стрілок, проте його механізм зіпсувався вже в середині XIX століття. Після відновлення дзвіниці тут було встановлено пов'язаний з карильйоном електронний годинник. Третій ярус увінчується вкритою позолотою бароковою банею, яка має ліхтарик, маківку та хрест.^[2][4][6]

• 
• 
• 
  Дзвони на дзвіниці
• 
  Дзвони на дзвіниці

Література

• упоряд. Г. Криворчук, Ю. Лосицький; фотогр. Ю. Лосицький, І. Приміський (2011). Відтворення втрачених перлин архітектури. Михайлівський Золотоверхий: Фотоальбом (PDF). Київ: ТОВ “Видавництво “Горобець”. ISBN 978-966-2377-14-9. Архів оригіналу (PDF) за 18 січня 2017. Процитовано 16 січня 2017.