Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини

Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини є договором ЮНЕСКО, прийнятим Генеральною конференцією ЮНЕСКО 17 жовтня 2003 року.

Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини
Тип	міжнародний договір
Підготовлено	2003
Підписано	17 жовтня 2003
Місце	Париж
Мови	арабська, китайська, англійська, французька, російська та іспанська

Карта, на якій позначено держави-учасниці Конвенції, 2017

У 2006 році після того, як тридцять держав-членів ЮНЕСКО її ратифікували її, Конвенція набула чинності. Станом на жовтень 2025 року конвенцію ратифікували або прийняли 185 держав світу

Зміст

Структура

Конвенція містить такі положення:

• Загальні положення
• Органи Конвенції
• Збереження нематеріальної культурної спадщини на національному рівні
• Збереження нематеріальної культурної спадщини на міжнародному рівні
• Міжнародне співробітництво та допомога
• Фонд нематеріальної культурної спадщини
• Звіти
• Перехідне застереження
• Заключні положення^[1]

Цілі

Конвенція починається з визначення її цілей, які полягають у наступному:

• захищати нематеріальну культурну спадщину;
• забезпечувати повагу до нематеріальної культурної спадщини відповідних спільнот, груп та осіб;
• підвищувати обізнаність на місцевому, національному та міжнародному рівнях про важливість нематеріальної культурної спадщини та забезпечення її взаємної поваги;
• забезпечувати міжнародне співробітництво та допомогу.^[1]

Визначення

В Конвенції надано визначення Нематеріальної культурної спадщини:

«Нематеріальна культурна спадщина» означає практики, репрезентації, вираження, знання, навички — а також інструменти, об'єкти, артефакти та культурні простори, пов'язані з цим — які громади, групи та, в деяких випадках, особи визнають частиною своєї культурної спадщини. Ця нематеріальна культурна спадщина, що передається з покоління в покоління, постійно відтворюється громадами та групами у відповідь на їхнє оточення, їх взаємодію з природою та їхньою історією, і забезпечує їм відчуття ідентичності та безперервності, тим самим сприяючи повазі до культурного розмаїття та людської творчості.^[1]

Зазначається, що під дію Конвенції потрапляє тільки така нематеріальна культурна спадщина, яка сумісна з міжнародними інструментами прав людини та вимогами сталого розвитку.

Нематеріальна культурна спадщина проявляється в наступних областях:

• (a) усні традиції та вирази, включаючи мову як транспортний засіб нематеріальної культурної спадщини;
• (b) виконавське мистецтво;
• (c) соціальні практики, ритуали та святкові заходи;
• (d) знання та практики, що стосуються природи та Всесвіту;
• (e) традиційна майстерність.^[2]

Функція

Конвенція діє на міжнародному та національному рівнях. На національному рівні держави-учасниці повинні «вживати необхідних заходів для забезпечення охорони нематеріальної культурної спадщини, що знаходиться на їхній території». Ці заходи включають ідентифікацію нематеріальної культурної спадщини, прийняття відповідної політики охорони та популяризації, а також сприяння освіті, підвищенню обізнаності серед населення та розбудови потенціалу елементів. Крім того, вживаючи цих заходів, кожна держава-учасниця повинна «прагнути забезпечити якомога ширшу участь громад, груп та, де це доречно, окремих осіб, які створюють, підтримують та передають таку спадщину».^[3]

На міжнародному рівні ця конвенція створює Репрезентативний список нематеріальної культурної спадщини людства; Список нематеріальної культурної спадщини, що потребує термінової охорони; відбирає та просуває національні, субрегіональні та регіональні програми, проекти та заходи щодо охорони спадщини.

Фонд нематеріальної культурної спадщини

Конвенція засновує Фонд нематеріальної культурної спадщини, рішення про використання якого приймає комітет. Фонд складається переважно з внесків держав-учасниць та коштів Генеральної конференції ЮНЕСКО. Держави-учасниці цієї Конвенції зобов'язуються сплачувати до Фонду, кожні два роки, внесок, розмір якого не повинен перевищувати 1 % від внеску держави до регулярного бюджету ЮНЕСКО.^[2]

Історія

На Всесвітній конференції з культурної політики в Мехіко в 1982 році було вперше визначено культурну спадщину як «як матеріальні, так і нематеріальні твори, через які знаходить вираження творчість людей» в звернені до ЮНЕСКО та держав-членів із проханням вжити заходів для захисту цього виду спадщини^[4].

У 1989 році ЮНЕСКО прийняла Рекомендацію про охорону традиційної культури та фольклору та провела кілька рекламних програм для підвищення обізнаності про цю рекомендацію, але вони не були дуже успішними^[5]. Міжнародна конференція «Глобальна оцінка Рекомендації 1989 року щодо охорони традиційної культури та фольклору: розширення можливостей місцевого населення та міжнародне співробітництво», яка пройшла у 1999 році в Вашингтоні, була проведена з метою огляду стану охорони нематеріальної культурної спадщини наприкінці ХХ століття та розробки нових орієнтирів для програми ЮНЕСКО в цьому новому світовому контексті^[6].

Виконавча рада ЮНЕСКО на своїй 155-й сесії в листопаді 1998 року прийняла Положення про Проголошення. Ця програма між 2001 і 2005 роками проголосила загалом 90 шедеврів та спричинила рух до створення Конвенції.

У вересні 2001 року Генеральна конференція ухвалила Загальну декларацію про культурне різноманіття, яка у статті 7 зазначає, що спадщина у всіх її формах повинна зберігатися, примножуватися та передаватись майбутнім поколінням як свідчення людського досвіду та прагнень.

Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини була прийнята 17 жовтня 2003 року 120 голосами «за», 8 утрималися та жодним голосом «проти». Конвенція набула чинності 20 квітня 2006 року, через три місяці після здачі на зберігання тридцятої ратифікаційної грамоти^[7]. Надзвичайно швидка ратифікація Конвенції відображає великий інтерес до нематеріальної спадщини в усьому світі.^[8]

Україна підписала Конвенцію 17.10.2003 року, приєдналась ― 06.03.2008 року, а дата набрання чинності для України становить 27.08.2008 року^[2].

На червень 2025 року ратифікувало Конвенцію про охорону нематеріальної культурної спадщини 185 держав^[9].

Сприйняття

Визначення нематеріальної культурної спадщини, що є в Конвенції, критикували як потенційно неповне^[10]. Наприклад, у статті 2004 року в Museum International Річард Курін стверджує, що оскільки конвенція не визнає культурну діяльність, несумісну з міжнародними документами з прав людини, деякі види діяльності, такі як каліцтво жіночих статевих органів, які самі групи можуть вважати критично важливими для своєї культури, не підлягають визначенню. Аналогічно, Курін зазначає, що оскільки культура багатьох груп визначається в опозиції до інших культур, вимога «взаємної поваги» може не включати традиційні пісні та історії, які прославляють «імперію, королів-переможців, релігійне навернення або, навпаки, опір уявній несправедливості, мучеництву та поразці».^[11] Однак Курін також зазначає, що визначення достатньо чітке, щоб охопити більш сучасні форми культури, включаючи такі речі, як « реп-музика, австралійський крикет, сучасний танець, постмодерністські архітектурні знання та караоке-бари».^[11]

Річард Курін стверджував, що поділ культури на окремі одиниці несумісний із сучасними академічними поглядами на культури. Також незрозуміло, як держава може захищати культурну практику силою, особливо якщо місцеві практики недостатньо зацікавлені.^[11]

Див. також

• Списки нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО
• Нематеріальна культурна спадщина України
• Нематеріальна культурна спадщина областей України