Правило де Кандоля — Воллеса

Правило де Кандоля — Воллеса (географічна зумовленість зміни різноманітності; Дедю, 1990^[1]) — у міру просування з півночі на південь, як правило, спостерігається збільшення видової різноманітності біоценозів. Збільшення загального біологічного різноманіття при просуванні від полюсів до тропіків пов'язане зі зростанням в цьому ж напрямі ролі біотичних факторів в організації спільнот (поліпшення умов місцеперебування збільшує значимість взаємодії видів) і зниженням ролі абіотичних (для заполярних екосистем головну роль грає екстремальність факторів середовища). Правило незалежно один від одного сформулювали Альфонс Декандоль в 1855 році і Альфред Рассел Воллес у 1859 році.

Альфонс Піраме де Кандоль

Альфред Рассел Воллес

Фронтиспіс книги Альфреда Рассела Воллеса The Geographical Distribution of Animals

Багато переконливих прикладів, що підтверджують справедливість цього правила, можна знайти в монографії французького географа Е. Реклю (E. Reclus) «Земля. Опис життя земної кулі. Том Х. Життя на Землі» (1872)^[2].

Ще одну особливість прояву цього правила підкреслює Ю. І. Чернов (1991, с. 503)^[3], зазначаючи, що за градієнтом північ-південь у формуванні біологічного різноманіття наростає роль еволюційно більш просунутих таксонів і падає питома вага відносно примітивних груп;

… Ймовірно, в самій сутності життя та його еволюції закладено те, що примітивні групи в принципі не здатні давати настільки високі рівні видового різноманіття як прогресивніші там, де для них сприятливі умови.

Слід врахувати, що зоогеографічне районування дуже залежить від великих таксономічних груп, покладених в їх основу (Неронов и др., 1993)^[4]: наприклад, значно різняться зоогеографічні поділи Земної кулі, отримані по бабках (Белышев, Харитонов, 1981, 1983)^[5] і по фауні птахів і ссавців А. Воллеса (Wallece, 1876).

Див. також

• Біорізноманіття
• Біогеографія
• Фауністичне районування