Слюзар Степан Климентійович

Степан Климентійович Слюзар (нар. 22 липня 1950, с. Баворів, Україна) — український журналіст, редактор. Член НСЖУ (1982). Заслужений журналіст України (2020)^[1]. Брат Володимира Слюзара, праправнук о. Степана Качали^[2], внучатий небіж Кирила Студинського^[3].

Степан Климентійович Слюзар
Народився	22 липня 1950(1950-07-22) (75 років) с. Баворів Тернопільського району Тернопільської області, Україна
Громадянство	УРСР →  Україна
Національність	українець
Діяльність	журналіст, редактор
Alma mater	Львівський університет
Знання мов	українська
Членство	Національна спілка журналістів України
Посада	редактор
Родичі	брат Володимир
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Слюзар.

Життєпис

Зустріч журналістів-ветеранів газети «Ровесник» у Тернопільському прес-клубі

Степан Климентійович Слюзар народився 22 липня 1950 року в селі Баворові Тернопільського району Тернопільської області, нині Україна. Після закінчення Баворівської середньої школи вчителював у селах Кип'ячка та Баворів, служив у війську, працював інженером-статистом у Тернопільському «Облшляхбуді».

У 1977 році закінчив факультеті журналістики Львівського університету (нині національний університет).

Від 1977 — кореспондент, завідувач відділу тернопільської районної газети «Шляхом Ілліча» (нині «Подільське слово»).

У 1981—1990 — в редакції тернопільської обласної молодіжної газети «Ровесник»: кореспондент, старший кореспондент, завідувач відділу, відповідальний секретар, заступник редактора, редактор. За редагування Степана Слюзара газети «Ровесник» із майже 100-тисячним накладом першим серед офіційних видань краю підтримав національно-демократичні процеси.

Співініціатор і співорганізатор створення міської газети «Тернопіль вечірній», її 1-й редактор (березень 1990 — жовтень 1991); це — період розквіту видання (наклад — 50 тис. примірників). Після кількох чисел виходу київська компартійна влада намагалася ліквідувати видання за його активну проукраїнську позицію^[4].

Від жовтня 1991 — редактор газети «Відродження», яку реорганізував у «Свободу». За 3 роки її тираж перевищив 100 тис. примірників, у період підготовки до Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 газета виходила півмільйонним накладом, призначеним для Сходу та Півдня України.

Як прихильник незалежних від влади та політичних партій мас-медіа — співзасновник і президент приватної Агенції «Прес-Інформ» (1995). Один з ініціаторів створення і організатор «Тернопільської газети», її шеф-редактор (1996—2000). Видання реформаторського спрямування — переможець (1996) Всеукраїнського конкурсу серед обласних газет, який проводив міжнародний фонд «Відродження».

У серпні 1999 за програмою інформаційного агентства США (USIS) стажувався у цій країні.

Під час наступного перебування у США (2002—2003) вивчав історію української діаспори, діяльність її політичних та громадських організацій, українських та американських мас-медіа. Повернувшись в Україну, займався творчою роботою. Нині — пенсіонер.

Заступник голови обласної організації ««Меморіал» імені Василя Стуса» (від 2016).

Нагороди

• Почесний знак Національної спілки журналістів України (2011),
• відзнака міського голови Тернополя (2015).^[5]