Співаковський Олександр Онисимович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Співаковський.

Олександр Онисимович Співаковський (1888-1986) — радянський учений в області промислового транспорту та гірничого машинобудування. Лауреат Сталінської премії.

Співаковський Олександр Онисимович
Народився	30 січня 1888(1888-01-30)  Катеринослав, Російська імперія
Помер	9 травня 1986(1986-05-09) (98 років)  Москва, СРСР
Поховання	Нове Донське кладовище
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	науковець
Alma mater	Санкт-Петербурзький політехнічний інститут[d] (1917)
Галузь	вчений в галузі промислового транспорту та гірничого машинобудування
Заклад	Дніпропетровський гірничий інститут, Московський гірничий інститут
Науковий ступінь	член-кореспондент АН СРСР
Партія	КПРС
Нагороди

Біографія

Народився 18 (30 січня) 1888 року в Катеринославі (нині Дніпро, Україна) в єврейській сім'ї^[1]. Батько — Степан Олександрович Співаковський, старший лікар катеринославської Єврейської лікарні, мати — Есфір Мойсеївна Співаковська (1862—1944).

Закінчив Катеринославське реальне училище (1898—1905), один курс математичного факультету Льєжського університету (1905—1906), механічне відділення Петроградського політехнічного інституту (1907—1917, спеціальність «конструктор підйомно-транспортних машин»).

У 1914—1918 роках інженер-конструктор Управління по зрошенню Туркестану, займався проектуванням механізмів на шлюзах і греблях зрошувальних систем Голодного і Дальверзинського степів; у 1919—1920 роках — інженер, старший інженер в Управлінні шлюзування Дніпра.

У 1919—1922 асистент, доцент в Катеринославському (Дніпропетровському) політехнічному інституті.

У 1922—1933 роках — доцент, професор і зав. кафедри рудникового транспорту Дніпропетровського гірничого інституту (ДГІ). У 1921—1923 роках викладав машинобудівне креслення на робітфаку при ДГІ.

Із 1933 професор, завідувач кафедри рудникового транспорту Московського гірничого інституту (нині — Гірничий інститут НДТУ «МІСіС») (до 1968 року). У 1933—1943 роках одночасно науковий керівник Інституту підйомно-транспортного машинобудування (ВНДІПТМАШ).

Професор (1935). Доктор технічних наук (1937).

У грудні 1946 року обраний членом-кореспондентом АН СРСР (відділення технічних наук). У 1946—1960 роках завідував лабораторією в ІГСДАН, у 1960—1961 роках — с. н. с. і керівник робіт.

Член ВКП(б) із 1941 року.

Автор праць з питань теорії транспортувальних машин і реконструкції та механізації металургійних і машинобудівних заводів, внутрішньозаводського, шахтного та кар'єрного транспорту, в тому числі розробці механічних транспортних комплексів для рудної промисловості

Автор підручників.

Перша дружина — Ганна Іванівна Ксенофонтова, друга — Іда Олександрівна Співаковська (1900—1980).

Помер 9 травня 1986 року в Москві. Похований на Донському кладовищі^[2].

Основні роботи

• «Расчеты по транспортным устройствам» (1929)
• четырёхтомная монография «Конвейерные установки» (1932—1933),
• Карьерный конвейерный транспорт, М., 1965 (спільно з М. Г. Потаповим і М. О. Котовим);
• Транспортирующие машины, 2 изд., М., 1968 (спільно з В. К. Дячковим);
• Транспортные машины и комплексы открытых горных разработок, 3 изд. , М. , 1974 (спільно з М. Г. Потаповим).

Нагороди та премії

• Сталінська премія третього ступеня (1947) — за корінні удосконалення скребкових транспортерів і способу транспортування вугілля в довгих лавах на шахтах Донбасу, які забезпечили значне підвищення видобутку вугілля
• орден Леніна (1953)
• п'ять орденів Трудового Червоного Прапора (1942, 1943, 1948, 1967, 1975)
• орден Жовтневої Революції (1973)
• знак «Шахтарська слава» I, II, III ступенів.
• заслужений діяч науки і техніки РРФСР (1957)