Фернандо Енріке Кардозо

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Кардозо.

Фернандо Енріке Кардозо (порт. Fernando Henrique Cardoso, нар. 18 червня 1931) — бразильський соціолог та державний діяч, президент Федеративної Республіки Бразилія протягом двох термінів в 1995—2003 роках. Міжнародно відомий вчений-соціолог, президент Міжнародної соціологічної асоціації в 1982—1986.

Фернандо Енріке Кардозо порт. Fernando Henrique Cardoso
Прапор 34-й президент Бразилії
1 січня 1995 — 1 січня 2003
Віце-президент:	Марку Марсьєл
Попередник:	Ітамар Франку
Наступник:	Луїз Інасіу Лула да Сілва
Народження:	18 червня 1931(1931-06-18)[1][2][…] (94 роки)  Ріо-де-Жанейро, Бразилія[3]
Країна:	Бразилія[3]
Освіта:	Університет Сан-Паулу (1952)
Партія:	Партія бразильської соціальної демократії
Шлюб:	Patrícia Kundrátd
Автограф:
Нагороди:	Премія Клюге (2012) J. William Fulbright Prized (2003) Почесний доктор Університету Портоd почесний доктор Кембриджського університетуd почесний доктор Університету Саламанкиd (1998) почесний доктор Гарвардського університетуd (2016) почесний доктор Університету Маяміd (9 травня 2019) honorary doctorate from University of Lyon-IId (30 травня 1996) Troféu Juca Patod (1984) honorary doctor of the Constantine the Philosopher University in Nitrad (2002) Премія міста Афіни за демократіюd (2020)
Медіафайли у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Вільно володіє кількома мовами і читав лекції у провідних університетах Франції, Британії та США. Його книги продаються великими тиражами.

Біографія

Фернанду Кардозу народився 18 червня 1931 року в Ботафогу, одному з районів Ріо-де-Жанейро, в родині спадкових військовиків. Вивчав соціологію в Університеті Сан-Паулу, 1952 року здобув ступінь бакалавра суспільних наук, пізніше — ступінь магістра й доктора соціології в тому ж університеті. 1953 року одружився з Рут Корреа Лейте Кардозу (порт. Ruth Corrêa Leite Cardoso; померла 24 червня 2008).

1960 року був перекладачем бразильського курсу лекцій Жана-Поля Сартра.

За часів військового режиму деякий час проживав у Чилі та Франції. 1968 року, будучи викладачем в Університеті Париж X Нантер, активно брав участь у студентському революційному русі.

Політична кар'єра

З 1983 до 1992 року — сенатор від штату Сан-Паулу. З жовтня 1992 до травня 1993 був міністром закордонних справ, з травня 1993 до квітня 1994 — міністром фінансів за президентства Ітамара Франку. 1994 року переміг у першому турі президентських виборів. Вступив на посаду 1 січня 1995 року, упродовж двох президентських термінів віце-президентом був Марку Марсьєл.

Нагороди

• Орден Лазні (Велика Британія)
• Орден Слона (Данія)
• Орден Інфанта дона Енріке та орден Свободи (Португалія)
• Орден Зірки Румунії
• Орден князя Ярослава Мудрого I ст. (Україна, 25 жовтня 1995)
• Орден Подвійного білого хреста 1 класу (Словаччина, 29 червня 2001 року)^[4]
• 2000 — премія Принца Астурійського за міжнародне співробітництво.

Див. також

• Список довгожителів — нині живих очільників держав