Шарков Олександр Костянтинович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шарков.

Олекса́ндр Костянти́нович Шарко́в (21 жовтня 1945, Київ — 16 березня 2017, Київ) — український державний діяч, генерал, професійний розвідник, брав участь у створенні української розвідувальної служби, начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України (1993-1995 рр.).

Олександр ШАРКОВ
Oleksandr SHARKOV
Файл:Sharkov Oleksandr.jpg
Народився	21 жовтня 1945(1945-10-21) м. Київ
Помер	16 березня 2017(2017-03-16) (71 рік) м. Київ
Громадянство	Україна
Національність	українець
Діяльність	професійний розвідник
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Посада	Начальник Головного управління розвідки СБУ
Військове звання	генерал
Партія	безпартійний

Файл:Picture visit america.jpg

У штаб-квартирі ЦРУ разом із колегами, 1994 рік, CIA Memorial Wall

Життєпис

Народився 21 жовтня 1945 року в Києві, крім українського, мав також білоруське та польське шляхетне коріння. Мав родинні зв'язки з першим народним художником України професором Г. Світлицьким.

1968 — із відзнакою закінчив радіофізичний факультет Київського університету імені Тараса  Шевченка, вільно володіє англійською, вивчає німецьку.

У тому ж році вступає в аспірантуру^[1]. У студентські роки був кандидатом у майстри спорту з академічного веслування.

1969 — запрошений на роботу в органи держбезпеки та розвідки тодішньої УРСР.

1980 - 1986 — працює в одній із країн Близького Сходу за напрямом науково-технічної розвідки.

Після завершення довготермінового закордонного відрядження відхилив пропозицію працювати у Москві та повернувся з родиною до Києва.

З 1986 — керівник робочої групи із забезпечення розвідувальною інформацією урядової комісії з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції, учасник ліквідації 1 категорії.

1991 - 1993 — безпосередньо опікується створенням розвідувальних органів незалежної України, зокрема підготовкою нормативно-правових, технічних та кадрових пропозицій.

1993 — пройшов курс підвищення кваліфікації в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шев­ченка за спеціальністю "Дипломатична та консульська служба", перекладач з англійської мови.

1993 - 1995  — начальник Головного управління розвідки Служби безпеки України. Налагоджує співробітництво з розвідувальними органами інших країн у перші роки відновлення Української державності. З цією метою здійснив робочі та офіційні візити у понад 70 держав світу. Послідовно просуває ідею, у тому числі напрацьовує законодавчі пропозиції, зі створення в Україні окремої самостійної розвідувальної служби, яка була реалізована лише 10 років по тому ^[2].

2001 - 2004 —радник Секретаря Ради національної безпеки та оборони України.

У 2004 засудив масові фальсифікації президентських виборів та відкрито заявив про невизнання їхнім "переможцем" В.Януковича, не бувши водночас прихильником В.Ющенка, діяльність якого часто критикував. У той же час наголошував, що "правоохоронці мають виконувати накази президента, обраного більшістю народу відповідно до Конституції, а не бандитських понять" ^[3].

2004 - 2017 —радник Голови Служби зовнішньої розвідки України (поза штатом).

У різні роки входив до складу Державної експертно-технічної комісії при Кабінеті Міністрів України, Урядової комісії з експортного контролю, Валютно-кредитної ради Кабінету Міністрів України^[4], Комітету з питань розвідки при Президентові України, був радником Комітету з питань національної оборони, безпеки та розвідки Верховної Ради України.

Брав участь у двосторонніх консультаціях розвідорганів та представляв Україну під час багасторонніх заходів за участю спецслужб, зокрема з боротьби з міжнародним наркобізнесом та наркотрафіком.

Учасник авторського колективу винахідників безгільзової зброї.

Мав проєвропейські погляди, підтримував поглиблення військово-політичного співробітництва України зі США та НАТО, критикував російську зовнішню політику^[5].

Після відставки працював заступником керівника одного з комерційних банків, займався підприємницькою діяльністю, був незалежним консультантом з питань інформаційної безпеки та захисту приватної (комерційної) інформації, реалізовував різноманітні, у тому числі благодійні, проєкти.

Водночас завжди продовжував підтримувати СЗР як позаштатний радник голови Служби та охоче передавав знання і досвід новим поколіннями українських розвідників ^[6].

Автор книги спогадів "Моє життя у розвідці" (К. : Видавничий дім "АДЕФ-Україна", 2009. — 254 с.).

16 березня 2017 року пішов із життя, був похований у рідному Києві поряд із батьками та братом.