Шахназаров Карен Георгійович

Каре́н Гео́ргійович Шахназа́ров (рос. Карен Георгиевич Шахназаров; * 8 липня 1952, Краснодар, Російська РФСР) — радянський і російський кінорежисер, сценарист, кінопродюсер наполовину вірменського походження^[2]. Заслужений діяч мистецтв Росії (1997), Народний артист Росії (2002). Путініст, рашист, шовініст та імперіаліст.

Карен Шахназаров
рос. Карен Георгиевич Шахназаров
Зображення
Дата народження	8 липня 1952(1952-07-08) (73 роки)
Місце народження	Краснодар, РРФСР
Громадянство	СРСР→ Росія
Alma mater	Всеросійський державний інститут кінематографії
Професія	кінорежисер, кінопродюсер, сценарист
Членство	СК СРСР, Ізборський клуб[1], Громадська палата РФ першого складу (2006-2008)d, second Civic Chamber of the Russian Federationd і third Civic Chamber of the Russian Federationd
Нагороди	Заслужений діяч мистецтв Росії Народний артист Росії Орден Пошани (Росія) Орден Пошани (Вірменія) Орден Бернардо О'Хіггінс (Чилі)
IMDb	ID 0787668
Шахназаров Карен Георгійович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шахназаров.

Відомий своїми антиукраїнськими та антивірменськими^[3] поглядами. Є одним з ідеологів сучасної російської антиукраїнської пропаганди, є постійним гостем в ефірах різноманітних російських пропагандистських телепередачах.

Біографія

Батько, Георгій Шахназаров (1924—2001), доктор філософських наук, член-кореспондент Академії наук СРСР і Російської академії наук та письменник-фантаст, був фахівцем з політології, державного права та теорії міжнародних відносин, працював завідувачем редакцією видавництва «Политиздат», наприкінці 1980-х років став помічником Генерального секретаря ЦК КПРС, а пізніше президента СРСР Михайла Горбачова, а після його відставки — директором Горбачов-Фонду (Міжнародний фонд соціально-економічних і політологічних досліджень). Георгій Шахназаров народився в Баку. Він є нащадком карабаського князівського роду Мелік-Шахназарянів, але після більшовицького перевороту в Росії Мелік-Шахназаряни були змушені змінити прізвище на Шахназаров, щоб не виділятися своїм дворянським походженням.^[4]

Закінчив режисерський факультет Всесоюзного державного інституту кінематографії, майстерня Ігоря Таланкіна (1975). З червня 1975 року — режисер, а з 1984 року — режисер-постановник кіностудії «Мосфільм». У 1987 році Шахназаров став художнім керівником Творчого об'єднання «Старт» кіностудії «Мосфільм», яке в 1990 році було перейменовано в студію «Кур'єр». З 1998 р. — Президент і генеральний директор кіноконцерну «Мосфільм». Член Ізборського клубу.^[5]

Першого ж дня публічно підтримав вторгнення Росії в Україну^[6]. 3 травня 2022 року Шахназаров передрік супротивникам літери Z концтабори та стерилізацію:

Противники цієї букви Z повинні розуміти, що якщо вони розраховують, що їх пощадять — ні, їх не пощадять. Це все вже по-серйозному. Це якщо концтабори, це перевиховання, так би мовити, стерилізація. Це все дуже серйозно!^[7]

Родина

Був тричі одружений. У нього троє дітей: дочка Ганна (1985), сини Іван (1993) і Василь (1996).

Фільмографія

Поставив стрічки:

• «Ширше крок, маестро!» (1975),
• «Добряки» (1979),
• «Ми з джазу» (1983),
• «Зимовий вечір у Гаграх» (1985),
• «Кур'єр» (1986),
• «Місто Зеро» (1988),
• «Царевбивця» (1991),
• «Сни» (1993),
• «Американська дочка» (1995),
• «День повнолуння» (1998, співавтор сцен. Спеціальний приз журі кінофестивалю в Карлових Варах; Премія «Ніка» за найкращий сценарій; Другий приз на XI Панорамі Європейського кіно в Афінах, 1998),
• «Отрути, або Всесвітня історія отруєнь» (2001)
• «Вершник на ім'я Смерть» (2004),
• «Палата № 6» (2009),
• «Білий тигр» (2012),
• «Анна Кареніна. Історія Вронського» (2017)
• «Хитровка. Знак чотирьох» (2023)

Членство у недержавних та політичних об'єднаннях

Є членом багатьох НДО кінематографічного спрямування, зокрема Шахназаров є членом правління Спілки кінематографістів Росії, членом Європейської кіноакадемії та інших кінематографічних співтовариство. Шахназаров — заступник голови Ради при Президенті Росії з культури і мистецтва, в 2012 році був членом Народного штабу (по місту Москві) кандидата в президенти Володимира Путіна. Режисер входить до опікунської ради Вищої школи телебачення МДУ і ВДІК.

Нагороди

Кінострічки Карена Шахназарова були удостоєні понад 50 міжнародних і національних призів та нагород, двічі брали участь у конкурсі Каннського фестивалю («Місто Зеро», «Царевбивця»), двічі були представлені на премію Американської кіноакадемії «Оскар» («Місто Зеро», «Палата № 6»), представляли СРСР і Росію на багатьох інших міжнародних кінофестивалях.

• Заслужений діяч мистецтв Росії (1997)
• Народний артист Росії (2002)
• Лауреат премії Ленінського комсомолу (1986)
• Лауреат Державної премії Росії імені братів Васильєвих (1988)
• Лауреат Державної премії Російської Федерації (2003)
• Орден Пошани (Росія) (2008)
• Орден Пошани (Вірменія) (2013)^[8]
• Громадянський орден Срібна Зірка «Суспільне визнання» (2005)
• Орден Бернардо О'Хіггінс (Чилі, 2009).

Шахназаров — лауреат літературної премії імені Бориса Полевого (1982) і багатьох кінематографічних премій, серед яких премії Міжнародного кінофестивалю в Москві (1987), МКФ у Чикаго (1989), МКФ у Карлових Варах (1998), МКФ в Єрусалимі (2005), «Сузір'я» (1989), «Ніка» (1998), «Золотий Орел» (2008, 2009).

Громадська позиція

Погляди щодо України

У березні 2014 року підписав листа на підтримку позиції президента Росії щодо російської військової інтервенції в Україну^[9].

Фігурант бази даних центру «Миротворець» як особа, яка незаконно відвідувала окупований Росією Крим, свідомо порушуючи державний кордон України^[10].

Неодноразово виступав з антиукраїнськими заявами, зокрема що «українці — це частина великої російської нації», що «єдиний спосіб для України повернути Крим — це об'єднання з РФ», що «у разі, якщо Україна вирішить повернути собі тимчасово анексований Крим, півострів почне проти неї війну» тощо.^[11][12] Українські журналісти описують Шахназарова як «оскаженілого кримнашиста, запутінця та імперця»^[13].