Шуляченко Михайло Михайлович

Миха́йло Миха́йлович Шуляче́нко (10 листопада 1925 — 18 серпня 1998) — радянський військовик, в роки Другої світової війни — розвідник взводу кінної розвідки 73-го гвардійського стрілецького полку 25-ї гвардійської стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії, гвардії червоноармієць^[1]. Повний кавалер ордена Слави.

Михайло Михайлович Шуляченко
Народження	10 листопада 1925(1925-11-10) Гольма Друга, Балтський район, АМСРР, Українська СРР, СРСР
Смерть	18 серпня 1998(1998-08-18) (72 роки) Гольма, Балтський район, Одеська область, Україна
Національність	українець
Країна	СРСР →  Україна
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	сухопутні війська
Рід військ	піхота
Роки служби	1944—1948
Партія	КПРС
Звання	старшина
Війни / битви	Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За взяття Будапешта» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР» Медаль «70 років Збройних Сил СРСР»

Життєпис

Народився в селі Гольма Друга, нині — Гольма Балтської міської громади Одеської області, в селянській родині. Українець. Здобув неповну середню освіту.

З початком німецько-радянської війни і окупацією села, перебував на тимчасово окупованій території. До лав РСЧА призваний Балтським РВК у квітні 1944 року. У діючій армії — з 1 травня того ж року. Воював на 2-му Українському фронті.

26 грудня 1944 року гвардії червоноармієць М. М. Шуляченко у складі групи розвідників переправився через річку Дунай в районі міста Вац (Угорщина), першим увірвався до населеного пункту Почмедьяр і гранатами закидав обслугу ворожого кулемета, що дало можливість решті групи вільно увійти до села.

21 січня 1945 року у нічній атаці на укріплений будинок на острові Маргітсігет (у центрі Будапешта) гранатами закидав обслугу кулемета, вогнем з особистої зброї знищив 8 і полонив 6 солдатів супротивника.

У ніч на 19 квітня 1945 року гвардії червоноармієць М. М. Шуляченко з групою розвідників увірвався на станцію Ладендорф (за 25 км на північний схід від міста Корнойбург, Австрія), знищив ворожий кулемет з обслугою і групу солдат супротивника, чим сприяв захопленню станції.

Демобілізувався у квітні 1948 року. Повернувся на батьківщину, у 1963 році закінчив 11 класів вечірньої школи. Працював головою сільської ради, рахівником, бригадиром, секретарем парткому колгоспу. Член КПРС з 1960 року.

Нагороди

Нагороджений орденами Жовтневої революції, Вітчизняної війни 2-го^[2] ступеня (11.03.1985), Трудового Червоного Прапора, Слави 1-го (15.05.1946), 2-го (22.03.1945) та 3-го (09.01.1945) ступенів і медалями.